Біологічна потужність дворянських родів Гетьманщини
Сергій Білокінь
(256.) Сахновські
(242.) Савичі
(241.) Максимовичі
225. Кулябки
(220.) Марковичі
(205.) Полетики
(175.) Рубці
(173.) Бутовичі
162. Немировичі-Данченки
161. Миклашевські
(160.) Лишини
(156.) Милорадовичі
(144.) Самойловичі
(137.) Іваненки
(131.) Красовські
(129.) Силичі
(128.) Забіли
127. Дорошенки
(126.) Карновичі
126. Гамалії
123. Родзянки
(123.) Романовичі
122. Старицькі
(118.) Кованьки
(113.) Домонтовичі
(113.) Мартоси
112. Горленки
111. Остроградські
(111.) Новицькі
(111.) Солонини
107. Лашкевичі
(107.) Коссовичі
106. Мокрієвичі
102. Войцеховичі
102. Модзалевські
101. Соломки
(101.) Костенецькі
(100.) Ограновичі
Нині, коли виразно намітився процес фізичного виродження українців [25], цікаво й повчально переглянути матеріали про народжуваність у дворянському середовищі в ХVІІ–ХVІІІ ст. Назагал вона трималась у рамках, звичайних і для ХХ ст. Але маємо випадки неординарні. Двоє Сахновських, Іван і Петро (четверте коліно роду) мали багато дітей: перший – восьмеро, другий – п’ятеро. Один із цих восьми, Яким, мав одинадцятеро дітей, причому шестеро його синів, у свою чергу, мали 38 дітей. У подібному темпі йшло розмноження інших галузей цього роду. Єдина дружина Якова Сахновського (ч. 26) Текля Трушинська невідомого року народження мала 11 дітей, які народжувались у неї протягом 17 років (1797–1814). Яків мав у цей час від 45 до 62 років. Дружина згаданого Якима Сахновського Ганна Сангурська протягом двадцяти років (1743–1761/65) народила 11 дітей. Яким уперше став батьком у 38 років, востаннє – у 58. Дружина Івана Сахновського (ч. 43) Меланія Томіловська народила 15 дітей протягом 26 років (1786–1812). Вік Івана коливався в цей час від 27 до 53 років (ІV, 501–544).
1978 року Гарвардський український дослідницький інститут видав двотомову працю Джорджа Ґаєцького з трохи дивною, як на українське око, назвою – «Козацька адміністрація Гетьманщини» [26]. Списки генеральної й полкової старшини подано у Ґаєцького за порядком посад: полковники, полкові обозні, судді, писарі, осавули, хоружі, далі, за сотнями – сотники. Місце кожної з посадових осіб визначилося за хронологією її перебування на посаді.
Крім не виданої на той час монографії Дмитра Дорошенка [27], Ґаєцький з рукописними джерелами не працював. Що ж до джерел друкованих, то склад полкової старшини відбито в них не однаково докладно. Історію полків опрацьовано в нашій історіографії нерівномірно. Це видно з кількості сторінок, що припали на кожний полк американського покажчика, зокрема:
Гадяцький — 39
Київський — 47
Миргородський — 49
Ніжинський — 71
Переяславський — 67
Лубенський — 63
Чернігівський — 57
Полтавський — 55
Стародубський — 51
Прилуцький — 41
Найдокладніше розроблено, як бачимо, історію Ніжинського та Переяславського полків, найгірше – Гадяцького й Прилуцького.
За іменним покажчиком до двотомника, зіставляючи його з Родослівником Модзалевського, можемо визначити внесок окремих старшинських родів у державне управління. Звичайно, і ці числа будуть дещо відносні, оскільки праця Ґаєцького охоплює не всіх посадових осіб. Крім того, засадничо не однаковий рівень посад не дає змоги абсолютизувати числовий вираз того внеску, який зробив той чи інший рід. Все ж таки певний інтерес мають і такі підрахунки.
Представники українських родів на посадах Гетьманщини XVII – XVIII ст. (за Дж. Ґаєцьким)
1. Забіли — 17 осіб.
2. Максимовичі — 15
3. Григоровичі — 13
4. Сулими — 13
5. Борсуки — 12
6. Зеленські — 12
7. Сахновські — 12
8. Солонини — 11
9. Войцеховичі — 10
10. Донці — 10
11. Жураковські — 10
12. Семеновичі — 10
13. Стороженки — 10
14. Уманці — 10
15. Федоровичі — 10
16. Дорошенки — 9
17. Жили — 9
18. Зарудні — 9
19. Мандрики — 9
20. Михайловичі — 9
21. Петровські — 9
22. Апостоли — 8
23. Гамалії — 8
24. Гладкі — 8
25. Дарагани — 8
26. Лисенки — 8
27. Тарновські — 8
Зіставляючи дані Ґаєцького й Модзалевського, бачимо, що Вадим Львович здебільшого автентично відтворив історію найвидатніших родів Гетьманщини. Оскільки у його часи історію Гетьмансько-старшинської держави ще не було як слід розроблено, деякі роди, на жаль, пройшли повз його увагу, і їхніх родослівних розписів він не склав. Серед найвпливовіших 27 фамілій таких родів виявилося шість. Це Гладкі, Григоровичі, Донці, Семеновичі, Федоровичі й Михайловичі. Для тодішнього рівня розробленості теми результат дуже непоганий, тим більше, що Модзалевський відразу готував друге видання, і тільки рання смерть у віці 38 років зупинила його роботу.
Примітки
25. Див.: Білокінь С. Проблема, важливішої за яку в нас немає: [Про євгеніку] // Кур’єр Кривбасу. 1996. Липень. Ч. 57-58. С. 19-25;
Його ж. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999. С. 323-335;
Його ж. Особливості соціальної політики тоталітарного радянського режиму в контексті євгеніки // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. К.: Наукова думка, 2003. С. 575-587, 593-597;
Його ж. Масовий терор і голодомори як втілення протиєвгенічної політики більшовиків // Держави, суспільства, культури: Схід і Захід: Зб. на пошану Яр. Пеленського. Нью-Йорк, Н.Й.: Вид-во Росс, 2004. С. 103-122. Підп.: Serhij Bilokin’.
26. Gajecky George. The Cossack Administration of the Hetmanate. Vol. 1– 2. – Cambridge, Mass.: Harvard Ukrainian Research Institute, 1978. – (ХV, 1–394), (XII, 395–789, 1).
27. Дорошенко Дмитро Іванович (1882-1951). Гетьман Петро Дорошенко: Огляд його життя і політичної діяльности. – Нью-Йорк: УВАН, 1985. – 712 с.