Реакція ЦК КПУ на публікацію

Сергій Білокінь

Але реакція на вищих щаблях була миттєва й несподівана. Публікація «Известий» пройшла в ЦК КП(б)У непомічена. Замахуватись на Москву було небезпечно, мало хто там за С.Цикорою стояв. Інша справа – у своїй київській вотчині. Три чиновники ЦК написали подання Щербицькому, на яке останній не міг не реаґувати, навіть якби йому не дуже хотілось. Мовчання могло б потім обернутись проти нього самого: а чому промовчав, якщо знав?! Все це виявляє сум’яття тодішнього офіціозу.

26 липня 1988 року «исполнитель А.Бухалов» подав по начальству доповідну:

«ЦК Компартії України.

Газета «Літературна Україна» 21 липня 1988 року опублікувала статтю молодшого наукового співробітника Відділу наукової інформації по (sic) суспільним (sic) наукам (sic) АН УРСР, кандидата філологічних наук С.І.Білоконя «Михайло Грушевський».

Публікація присвячена одній з найбільш визначних і складних постатей в українській буржуазній історіографії, одному з головних ідеологів і керівників буржуазно-націоналістичної контрреволюції М.С.Грушевському (1866-1934).

Стаття написана (sic) на низькому професійному рівні. Автор наводить чимало біографічних фактів, показує науково-організаційну роботу М.С.Грушевського. Однак не розкрита (sic) історична концепція вченого, еволюція його поглядів на історію України, її місце в історичному процесі. Відсутня оцінка його відверто націоналістичних поглядів. Більше того, автор намагається приписувати М.С.Грушевському «виразно інтернаціоналістські ідеї».

Зовсім обійдена (sic) політична діяльність М.С.Грушевського, як Голови Центральної ради, ідеолога буржуазно-націоналістичної еміграції, його боротьба проти встановлення на Україні влади Рад.

Поверховий, однобічний підхід, ігнорування принципів історизму [призвели] до необ’єктивного зображення М.С.Грушевського як історика і політичного діяча, до замовчування, а по суті обілення його помилкових позицій.

Слід підкреслити, що останнім часом статті, які публікує газета з цієї важливої тематики (котрої? – С.Б.), вражають низьким професійним, багато в чому дилетантським рівнем. Зокрема, це стаття кандидата фізико-математичних наук І.П.Мельниченко «Демократія і соціалізм» (2. 06. 88). До таких належать і попередні публікації С.І.Білоконя.

Звертає на себе увагу і те, що редколегія газети «Літературна Україна» неохоче йде на контакти з професійними істориками. Так, тривалий час не публікується критична стаття доктора історичних наук Г.І.Марахова на публікацію [того самого С.І.Білоконя] про М.П.Драгоманова [13].

З огляду на викладене вище вважали б необхідним:

- дати гостро критичну оцінку останніх публікацій (у множині. – С.Б.) газети «Літературна Україна» в газеті «Радянська Україна»;

- звернути увагу партійного комітету Спілки письменників України на низький ідейно-теоретичний рівень ряду публікацій газети «Літературна Україна» з питань історичного минулого, суспільно-політичної проблематики;

- обговорити на партійних зборах газети «Літературна Україна» факт публікації даної статті [14];

- розглянути питання про доцільність публікації нарисів С.Білоконя про М.С.Грушевського [15] у журналі «Київ».

Зав. відділом науки і учбових закладів ЦК Компартії України Ф.Рудич

Зав. відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України Л.Кравчук

Зав. відділом культури ЦК Компартії України Б.Іваненко [16]

Ксерокопію цієї «тєлєги» подарував мені на докторському захисті член вченої ради Василь Ульяновський.

Пропозиції трьох завідувачів, а насправді – виконавця – виявляють масштаби його поінформованості й можливостей.

Доповідна мала наслідки. По вертикалі униз було спущено вказівки, і «гідну відсіч» надрукували не лише «Радянська Україна», а й «Комуніст України» [17]. Після «професійного», «фахового» аналізу ситуації кадровий фальсифікатор історії України В.Сарбей зробив такий висновок:

«Отже, з усього вищенаведеного видно, що в радянських істориків немає підстав переглядати своє загальне критичне ставлення до творчої спадщини Грушевського, відмовлятися від критичного сприйняття його історичної концепції (я сказав би, напрямку. – С.Б.) і викриття у ній хибних буржуазно-націоналістичних та ідеалістичних положень. Ще більш критично вони ж ставляться до всієї політичної діяльності Грушевського, об’єктивно обумовленої класовими інтересами української буржуазії. Особливо це стосується періоду перебування Грушевського на посту голови Центральної ради» [18].

Ще за місяць на партійному форумі «гнівне» напучування прозвучало з вуст Щербицького: у статті неназваного Білоконя «[…] однобоко висвітлюється його наукова і політична діяльність, зроблена спроба якоюсь мірою навіть виправдати його відомі націоналістичні позиції» [19]. Як бачимо, Щербицький не пішов «на поводу» в екстреміста, що хотів задавити «Літературну Україну», що називається, на корню. Хтось невідомий вписав у його доповідь обнадійливе для Б.Рогози дальше речення: «І подвійно прикро, що такі прорахунки допускаються газетою, яка стає цікавою і злободенною» [20].

Отже, переходжу до подій 1989 року, до журналу «Київ».

У короткому передньому слові від публікатора сказано:

«Свого часу було багато нарікань на те, що М.Грушевський у своїх виданнях штучно насаджував галицький діалект, тим-то важливо простудіювати його власну, не редаговану, мову. Через це текст споминів подаю без змін, додержуючи – крім уживання апострофа і форми “мині” – правопис ориґіналу. Гадаю, це найрозумніше, що можна зробити зараз. У машинописі, до якого немає рукопису, без застережень виправляю лише очевидні похибки передруку. Додаю примітки, де позначаю зокрема межі рукопису. Пропущені при передруку слова, яких нізвідки відновити, позначаю […]» [21].

Примітки

13. Натомість Вяч.Чорновіл, перебуваючи в буцегарні, відгукнувся на неї цілком сприятливо (Чорновіл В. Твори: В 10 тт. Т. 4. Кн. 2: Листи. К.: Смолоскип, 2005. С. 177-182, 217).

14. Засідання відбулось, і одна із співробітниць редакції навіть записала його на магнітофон.

15. Насправді – «Мемуарів» Грушевського, що публікувались розділ за розділом.

16. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 32. Спр. 2447. Арк. 77-78.

17. Сарбей В. Як нам ставитися до М.Грушевського? // Рад. Україна. 1988. 27 серпня. № 197 (20299). С. 2; Симоненко Р.Г. Правда історії – вірність історії // Комуніст України. 1988. № 9 (751). С. 81-82.

18. Сарбей В. Як нам ставитися до М.Грушевського? С. 2.

19. Щербицький В.В. Про роботу по виконанню в республіці рішень XIX Всесоюзної конференції КПРС, липневого і вересневого (1988 р.) Пленумів ЦК КПРС: Доповідь… на Пленумі ЦК Компартії України 10 жовтня 1988 року // Рад. Україна. 1988. 11 жовтня. № 233 (20335). С. 3.

20. Там само.

21. Грушевський М. Спомини // Київ. 1988. № 9, верес. С. 115.