Самотній мислитель: пам’яті Арнольда Перковського

Сергій Білокінь

27 вересня 2005 року не стало Арнольда Леонідовича Перковського – видатного демографа й історика. Він помер абсолютно несподівано, хоч давно скаржився на серце, і ще торік улітку йому було дуже зле. Помер посеред роботи, пообіцявши мені кілька покликів на архівні джерела про подружжя Затонських і зацікавившись книжкою товариша молодих літ С.Петлюри – старого статистика й соціолога-еміґранта Федора Щербини „Законы эволюции и русский большевизм” (Белград, 1921). В українській історіографії масового терору ця праця, бачте, розпочинала дослідження большевицького криміналітету. Це одна з останніх книжок, які він читав. Тема, над якою він думав.

А.Л.Перковський народився 16 січня 1932 року у селі Северинівці Жмеринського району на Поділлі. В особовій справі Інституту економіки підшито п’ять „Листків для обліку кадрів”, в Інституті історії – ще два. Загалом справи нецікаві, уся інформація йде пунктиром. Неодружений, знову те саме, тоді враз – розлучений. Поляк. Його батько Леонід Генріхович (1905-1980) служив бухгалтером на цукровому заводі. Мати Валентина Родіонівна (нар. 1909) – вчителькою. Батьки розлучились 1956 року. Його поставила на ноги мати, яку він віддано любив.

Коли, вже після похорону, я дивився його документи, мене багато дивувало. Початки його біографії нічим не нагадували мені того Арнольда Перковського, якого я знав. Мене цікавила генеза терору, і він мав багато з цього приводу спостережень. Те, що він дивився НА НИХ збоку і з виразним презирством, було очевидно. Але ж це не далося зразу.

Він ріс якийсь неприкаяний. 1952 року його занесло до київського гідромеліоративного інституту, 1955 року – до топографічного технікуму ГУГК МВД СРСР. Закінчивши його, був переведений на найнижчу ланку комсомольської роботи, відбувши півтора роки секретарем комітету ЛКСМУ того самого технікуму. Аж нарешті він став на шлях історика. Вступив на вечірнє відділення історичного факультету тоді єдиного в Києві університету, який закінчив 1963 року достроково з відзнакою. Кілька років працював техніком-геодезистом, потім старшим методистом павільйону „Наука” на Виставці передового досвіду. На тлі тоталітарного режиму це були роки якоїсь безтямної свободи, адже йшла відлига.

Він став справжнім істориком, вступивши 1963 (?) року у заочну аспірантуру Інституту історії. Ф.П.Шевченко шукав тоді демографа. А Перковський ще 1960-го вступив до партії, що дало йому підставу формально зачепитись в Інституті (30 вересня 1965 року) за відділ історії комуністичного будівництва. За кілька місяців, 15 лютого 1966 року він перейшов до відділу історіографії й джерелознавства. Над дисертацією він працював під керівництвом найкращого вченого, якого міг дати йому в ті роки інститут – Ф.П.Шевченка. Перковський займався соціальною та етнічною структурою населення українського Правобережжя другої половини добре забезпеченого джерелами ХVIII століття. Вийшов на закон народонаселення докапіталістичних формацій. Отже, у квітні 1968 року він захистив кандидатську дисертацію з історичної демографії – „Народонаселення України у ХVIII ст.” – за словами колег-демографів, найкращу свою працю. У ці роки Перковський потиху скидав із себе пута конформізму, навіть того невинного, що простежується у його трудовій книжці, характерного для більшості людей. Але він робив це відчайдушно й рішуче – раз і назавжди. Бо чи не автобіографічне щось відчувається у присвяченій йому статті 1997 року – „Вышли мы все из масонов”.

Очевидно, саме науковий керівник підказав йому у своїх перших працях, надрукованих в „УІЖ” до захисту, зв’язатися з „великими” інститутськими проектами – „Історією міст і сіл” та „Історичним атласом України”. Кінець „Празької весни” у його біографії обернувся звільненням з Інституту. Співробітниця Н. пригадує його фразу: „Добре, що пішов, ще не знати, як би обернулось”. 25 липня 1969 року зав. відділом кадрів записала: „Уволен с должности мл.н.с. по собственному желанию”.

Бо не зробили йому й переводу. Просто – з 24 липня 1969 року призначили на посаду м.н.с. Інституту економіки, де вже існували „свої давні традиції”. Молодший, науковий, старший. Спершу відділ, потім сектор демографії. 1972 року вчена рада Інституту економіки рекомендувала виконану в Інституті історії його дисертацію – оту найкращу працю – до друку, але все одно ніхто й ніколи її не видав. Не та епоха: якраз ішли арешти, і в Інституті історії колег, яких він шанував і які шанували його, було просто знято з роботи.

В Інституті економіки, власне, й проминула більша частина його творчої біографії – аж до 1996 року.

Бо зовсім недовго, явно для підробітку, з 1 квітня 1996 року до 31 липня 1998 року він працював за контрактом с.н.с. Інституту психології ім. Костюка Академії педагогічних наук України. Під керівництвом директора Інституту В.М.Титова там затіяли писати історію української психології. Як писала оглядачка київської газети, одного з дослідників запросили наче стороннього – з Академії наук: „В некотором роде пан Арнольд Перковский был там тоже „лишним человеком». Его уникальные труды по исторической демографии Украины старались не слишком замечать, а редкий талант работы с архивами умеренно поощрялся» (Галузинская Виктория. Вышли мы все из масонов // Киевские новости. 1997. 14 марта. № 11 (261). С. 8). Ясна річ, це не спостереження журналістки, а його власні сумні висновки.

Останнє місце служби вченого – за сумісництвом (1996) – ст. консультантом Національного інституту стратегічних досліджень, яким керує його учень і товариш акад. С.І.Пирожков (нар. 1948). 1998 року дослідник вийшов на пенсію – крихітну, треба сказати.

Як демограф Перковський багато попрацював над історичними законами народонаселення, що знайшло апробацію в сучасній історіографії. Вивчав історію демографії в Україні. Як спеціаліст у царині історичної демографії досліджував питання демографічних криз і катастроф в Україні, поєднуючи дескриптивний опис із суттєвими теоретичними узагальненнями. В останні роки зосереджував свою увагу на опрацюванні питань геополітики та проблеми формування національних і територіальних еліт України та Росії ХІХ-ХХ ст., історії масонства.

Арнольд Леонідович мав ясну думку і був прекрасно поінформований. Він ілюстрував собою відомий жарт, – кажуть, вчені поділяються на тих, хто знає, й тих, хто не знає. Для цього треба, щоб було багато начитано. Перковському пощастило в житті ще й у тому відношенні, що його не зраджувала пам’ять. Тож якщо про його життя зовсім коротко – він глибоко копав і мислив. Тільки цим існував.

Я одержав велику насолоду, коли переглянув його архівні вимоги. Того, що він знав ще до того, як замовляти справи, було вже досить, аби написати толкову статтю. І мене вразило, коли до мого формулювання докторської він додав одне-єдине слово – засіб. Надходило обговорення, а я довго не міг цього слова знайти, все чогось бракувало. „Терор у системі управління” – виглядало якось невиразно, все було не те. А з тим його словом вийшло: „Масовий терор як засіб державного управління в СРСР”, і як-то кажуть, усе стало на свої місця.

Усього, як він вважав, вчений опублікував 175 праць. Переглядаючи свою спадщину, він виділив ті праці, що здавались йому найважливішими:

- К вопросу о законе народонаселения докапиталистических формаций // Демографические тетради. Вып. 4-5. К., 1972. С. 125-137;

- Топографічні описи як джерело з історичної демографії Лівобережної України другої половини XVIII ст. // Демографічні дослідження. Вип. 3. К., 1975. С. 121-132;

- Кризис демографического воспроизводства крепостного крестьянства России в первой половине ХІХ ст. // Брачность, рождаемость, смертность в России и в СССР: Сб. статей. М., 1977. С. 167-190;

- О людности украинского двора и величине семьи во второй половине XVIII века: По матер. Румянц. описи и церк. статистики // Проблемы исторической демографии СССР: Сб. статей. Таллин, 1977. С. 104-111;

- Еволюція сім’ї і господарства на Україні в XVII – першій пол. ХІХ ст. // Демографічні дослідження: Респ. міжвідомч. зб. Вип. 4. К., 1979. С. 37-46;

- О механизме действия экономических законов народонаселения в демографическом развитии России конца XVIII – первой пол. ХІХ века // Численность и классовый состав населения России и СССР, XVI- ХХ вв.: Сб. статей. Таллин, 1979. С. 73-81;

- Zum System der Bevölkerungsgesetze in den vorkapitalistischen Gesellschaftsformationen // Sonderdruck aus: Beiträge zur Demographie – Bevölkerungstheorie und Bevölkerungspolitik. Berlin, 1981. S. 69-86;

- Новые данные о населении Киева в сер. XVIII в. // Вопросы истории. 1982. № 6. С. 176-179;

- Воспроизводство крепостного населения Киевской губернии в 1834-1850 гг. // Социально-демографические процессы в Российской деревне: XVI – нач. ХХ вв.: Матер. ХХ сессии Всесоюзн. симпозиума по изучению проблем аграрн. истории. Вып. 1. Таллин, 1986. С. 183-192;

- Демографічні втрати Української РСР у 30-ті роки // УІЖ. 1989. № 8 (341). С. 24-36 Підп.: А.Л.Перковський, С.І.Пирожков;

- Демографічні втрати народонаселення Української РСР у 40-х рр. // УІЖ. 1990. № 2. С. 15-25 (у співавторстві);

- У истоков формирования в России взглядов на законы народонаселения // Социально-классовая структура и демографические процессы в России и СССР: Вопросы компл. изучения: Сб. статей. М., 1990. С. 34-40;

- Про демографічні втрати України у [19]30-х роках // Вісник Міжнародної асоціації україністів. К., 1991. № 3. С. 24-33;

- О законе народонаселения административно-командной системы (АКС) // Развитие производственных отношений и становление новых хозяйственных форм: Тезисы докладов конф. (12-13 декабря 1991 г.). К., 1991. С. 151-152;

- Про чисельність населення м.Києва на початку XVIII ст.: Джерела до іст. демографії України // Укр. археографічний щорічник: Нова серія. Вип. 1. К., 1992. С. 144-156;

- Необхідність створення національної демографічної політики в Україні // Вісник Міжнародної асоціації україністів. К., 1993. № 1. С. 64-71 (у співавторстві);

- Population of the Ukraine // Encyclopedia of Ukraine, Vol. IV. Toronto etc., 1994. P. 148-152 (у співавторстві);

- До питання про закономірність голодоморів чи загрози голоду в умовах соціалістичної системи // Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: Причини і наслідки: Міжнар. наук. конф. (К., 9-10 вересня 1993 р.). К., 1995. С. 170-181;

- Источники по национальному составу населения Украины в 1939-1944 гг. // Людские потери СССР в период второй мировой войны: Сб. статей. СПб., 1995. С. 49-61;

- Розвиток демографічної думки в Україні (до 1921 р.) // Укр. історик. 1995. № 124-127. С. 251-258;

- Зміни в етнічній психології українського суспільства (від Климентія Зиновіїва до автора “Історії Русів”) // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Вип. 2. Матеріали перших міжнар. філос.-культуролог. читань. Львів, 1996. С. 118-121;

- Екстремальні ситуації і демографічні катастрофи в Україні (1920-1930) // Пам’ять століть. 1997. Травень-червень. № 5 (8). С. С. 103-114. Підп.: Сергій Пирожков, Арнольд Перковський;

- Початки українознавчої етностатистики (іст.-психол. аспект) // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття: Матеріали 5-ої Міжнар. наук.-практ. конф. (22-25 травня 1997 р.). Част. 1. К.; Чернівці, 1997. С. 27-32.

В останні роки життя він мріяв, що підготує велику книжку, в якій узагальнить праці всього свого життя. Він склав власноручно її проспект:

Арнольд Перковський

Із історії демографії та народонаселення України: Зб. наук. праць. 20 друк.арк.

Проспект

1. Становлення категорії народонаселення у європейській та світовій літературі (16-18 ст.). 2, 5 друк. арк.

2. Формування демографічної думки в Україні (18 – поч. 19 ст.). 1 друк. арк.

3. Вивчення історичної демографії в Україні (кін. 18 – 20 ст.). 2 друк. арк.

4. Початки українознавчої етностатистики (від Орлая до Ів.Вернадського). 1 друк. арк.

5. Проблема законів народонаселення в докапіталістичних суспільствах. 3 друк. арк.

6. Населення м. Києва у 18 ст. 1,5 друк. арк.

7. Про етнічні переходи в Україні: У зв"язку з питанням ідентифікації. 1 друк. арк.

8. Репресована демографія в УРСР. 1 друк. арк.

9. Демографічні катастрофи в Україні 20 ст. 2 друк. арк.

10. До питання про закономірність голодоморів в умовах соціалістичної системи. 1, 5 друк. арк.

11. Джерела до національного складу населення України в 1939-1944 рр. 1 друк. арк.

12. З історії демографії в Україні під час другої світової війни: Про монографію проф. Соснового. 0,5 друк. арк.

13. Чи загрожує ірландизація народонаселенню України в 21 ст. 1 друк. арк.

14. Список наукових праць А.Л.Перковського. 1 друк. арк.

Збірник буде готовий у комп"ютерному макеті до 30 січня 2001 року.

29 червня 2000 року.

Адреса: 04208 Київ, Проспект Рад. України, 2/1, пом. 58.

Тел. (044) 433 29 23

Такої книжки Арнольд Леонідович, здається, так ніколи й не зробив. Це межувало із самогубством: його цікавив не результат, а тільки сам процес. Не тутешнє, а потойбічне.

Мабуть, в останні роки йому особливо дошкуляла та онтологічна самотність, що йшла від предків. Його поховали на дальньому кладовищі коло Круглика – біля його матері. А архів (зошити архівних виписок, листування тощо) було перевезено до Інституту економіки.

Література:

Перковский А.Л. // Демогр. энцикл. словарь. М., 1985. С. 602;

Перковский А.Л. // Народонаселение: Энц. словарь. М., 1994. С. 634;

Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довідник. Вип. 1. К., 1998. С. 243-244;

Галузинская В. Академические портреты или три очерка современной науки. К., 1991. С. 186-200;

Горская Н.А. Историческая демография России эпохи феодализма: Итоги и проблемы изучения. М., 1994. С. 180-182, 184, 191, 193, 198, 199;

Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів. К., 1997. С. 33-58;

Білокінь С.І. Перковський А.Л. // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. довідник. К.; Львів, 2003. С. 23-24, 250-252.