Виступ С.І.Білоконя
БІЛОКІНЬ С.І.: Шановний пане голово! Шановні члени вченої спеціалізованої ради! Шановні пані й панове!
У вітчизняній історіографії тему, обрану для дослідження, вивчено ще дуже недостатньо. До наукового обігу в моїй праці вводиться велика кількість не відомих досі джерел. Проведено аналіз цих матеріалів, на основі якого реконструйовано механізм масового терору. Це дало змогу висунути цілісну концепцію щодо терористичного характеру большевицької влади, простежити залежність деформацій джерельної бази від політичних цілей її творців.
Метою мого дослідження було вивчити особливості формування джерел з історії масового терору, відображення в них тих аспектів терору, що безпосередньо пов”язані із державним управлінням, встановити повноту й достовірність відомостей основних видів джерел.
Ця мета реалізується шляхом виділення таких основних завдань, які були для мене маґістральними і від яких я уже ішов до вирішенння конкретних питань. Основними завданнями було:
- провести ревізію оприлюднених джерел, систематизувати їх і виявити прогалини в джерельній базі, здійснити пошук нових джерел,
- відтворити обставини створення джерел, причини формування того чи іншого їхнього типу, а відтак визначити їхню інформаційну вартість і особливості кожного з них,
- виробити цілісну концепцію джерельної бази з історії масового терору як чинника державного управління, визначити його місце в політичному курсі партії, простежити за архівно-слідчими справами порядок слідства,
- проаналізувати і простежити розгортання в просторі і часі масового терору проти окремих груп населення,
- підбити підсумок практичній діяльності влади з формування нової історичної спільноти єдиного радянського народу.
Головним своїм завданням я вважав якомога ширше висвітлити механіку державного масового терору, який став державною політикою з перших місяців існування совєцької влади. Намагався зібрати й вивчити матеріали про управлінчу інформаційну систему, яка служила організаційному забезпеченню терору. Джерела, що формувались у ході її формування, тепер стали незамінимим матеріалом для дослідників. Щоб розкрити механізм функціонування терору, автор розглянув джерела про планомірне винищення кадрових військових, поміщицтва, членів Центральної Ради, різних соціальних прошарків і соціальних груп. Показано, що проведення репресій було тісно пов”язане із завданнями планової економіки.
Методологічна основа дисертації полягає в органічній єдності методологічних принципів історизму та об”єктивності із конкретними методами дослідження, зіставленні одержуваних даних із живою традицією (oral history, позаджерельне знання). Спираючись на принципи історизму та об”єктивності, використовуючи загальнонаукові, міждисциплінарні і власне історичні методи дослідження джерел, поєднуючи традиційні зовнішню й внутрішню критику джерел, автор прагнув створити правдиву картину стану джерельної бази з її інформаційними можливостями, визначити міру достовірності джерел.
У літературі вже висловлювалась думка, що большевики створили науково обґрунтовану схему превентивного терору вже на самих початках свого панування. Ця схема призначалась для ліквідації класових ворогів і застрашення решти населення. Про те, що масовий терор мав глибоко наукову основу, свідчать численні дані й спостереження.
Максимально узагальнюючи все досі оприлюднене про внутрішню політику большевиків, можна сказати, що вся вона зводиться до двох головних напрямків: 1) Це формування людини нового типу – будівника комунізму. 2) Відбраковка, ліквідація тієї частини населенния, яка з тих чи інших причин для цього не підходила. У ці пункти, ці напрямки по суті вкладається усе розмаїття історичного шляху, як тепер кажуть, «цієї держави».
Діючи в таких протилежних напрямках, неможливо спершу не відділити одну частину людності від іншої. В основі такого поділу лежала сеґреґація, за якої влада відділяла звідома позитивних від звідома неґативних, своїх від чужих, тих, що перебувають у системі, від позасистемних, прямим продовженням чого стали, природно, репресії. Один табір зформувався довкола партійної номенклатури. Першим большевицьким функціонером, що збагнув природу й можливості апарату, створеного внаслідок жовтневого перевороту, був Сталін. Разом із своїми підлеглими в ЦК він постійно займався картотеками, в яких відбито було номенклатуру, керівних працівників, ретельно студіювалися кадри, було багато зроблено, щоб прибічники опозиції назавжди втратили свої посади. Натомість на перші ролі виходили висуванці Сталіна.
Отже, в роботі реконструйовано діяльність управлінчого механізму, що зводиться до двох етапів. Передусім, методами обліків, анкетування і паспортизації було створено управлінчу інформаційну систему. Друге – на основі цієї системи політичне керівництво, тобто Політбюро ЦК ВКП(б) приймало одне за другим політичні рішення про ліквідацію тієї чи іншої частини населення чи соціальної групи. Це проводилось по всій управлінчій вертикалі, спускалося від Політбюро ЦК ВКП(б) до республіканського Політбюро в Україні і ЦК тих республік, що не мали Політбюро, проводилися в радянському порядку через Раднарком московський і ВЦИК, а в Україні – через ВУЦВК і Раднарком, спускалося на рівень округів, пізніше областей і визначалися особи першої категорії, тобто розстріл, і другої категорії, це люди, які ішли на строк.
Отже, внаслідок цієї роботи я дійшов низки висновків, які зводяться до таких пунктів:
1. Основою для вивчення масового терору служить виявлення і дослідження всього спектру джерел різного походження, оскільки він мав всеохоплюючий характер і поширювався на всі сфери економічного, політичного й духовного життя суспільства. Аналіз джерел, здійснений у дисертаційному дослідженні, засвідчує величезну, часом провідну роль масового терору як одного з найефективніших засобів державного управління.
2. Переходячи від міфологізованого розгляду історії до відтворення історії реальної, варто застосувати максимальну персоніфікацію історичного процесу, спираючись на масовий матеріал. Внаслідок їхньої формалізації ефективним може бути використання особових чи групових архівно-слідчих справ.
3. У зв”язку із принциповою невідповідністю теорії й практики в СРСР, скрізь, де це тільки було можливо, я намагався відштовхуватись від реальної практики. Якщо це не узгоджувалося з деклараціями, то тим гірше, звичайно, було для декларацій.
4. Обмежена приступність основних джерел з історії масового терору у сховищах Москви та Києва стимулює вироблення нових дослідницьких методик, серед яких – реконструкція нормативних документів, яку можна здійснити, виходячи з фактів їхнього виконання.
5. До нових методів роботи з джерелами про ту чи іншу соціальну групу належить поглиблення можливостей просопографії. Автор спеціально вивчав масовий матеріал типу одноструктурних біограм у довідковій літературі. Зіставлення даних біографій за тією чи іншою ознакою виявилося надзвичайно продуктивне, дало багато цікавих висновків.
6. У зв”язку з розривом історичної традиції усунення оціночних деформацій можливе за орієнтації на систему цінностей тих соціальних груп, що належали до органічної, попередньої культури, відтак підпадали під репресії, а деякі з тих, хто вижив, згодом лишили спогади. Дальше поширення джерельної бази повинно охопити матеріали правої та лівої комуністичних опозицій.
7. У зв”язку із впливом офіційної ідеології на формування джерел і їхньою дальшою деформацією дослідження повинно починатися з джерелознавчих студій, зокрема з вивчення історії цензури.
8. За всіх тактичних змін внутрішньої політики ставлення большевицької держави до населення, зокрема до українського народу, було постійне й незмінне, починаючи з перших днів існування совєцької влади, й не залежало від особи диктатора.
9. Масовий терор в СРСР ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про класову боротьбу і був рушійною силою здійсненої в СРСР соціальної революції.
10. Перед істориками стоять завдання поглибленого вивчення джерел із судочинства в СРСР і УРСР, діяльності спецслужб, Центральної контрольної комісії, Комісії партійного контролю, Робітничо-селянської інспекції, ролі преси, творчих спілок та ідеологічних інституцій як єдиного управлінчого комплексу. 30.
В десяти-п”ятнадцятихвилинному виступі мені, звичайно, важко було б сказати щось нове, чого я ще не написав у своїй праці і в авторефераті, який у Вас є, тому я обмежуся тільки загальною характеристикою своєї роботи і буду вдячний за будь-які питання.