І. В. Денисенко
Сергій Білокінь
Серед численних учнів Олександра Олександровича Петровського був Ігор Васильович Денисенко [23] (1930 – 12 ІІІ 2007), про якого писав М.Кучеренко. Це був син етнографа, кол. аспіранта науково-дослідної катедри первісної культури (1927-30), науковця (1930-33) катедри історії України ВУАН та Інституту матеріальної культури. Коли батька звільнили з роботи, рятуючись від репресій, Василь Семенович Денисенко (1896-1964), сам виїхав на Крайню Північ, працював у Казимській культбазі, Салехарді. Повернувшись 1944 року після «звільнення» Києва, за підтримки Максима Рильського у 1944-48 роках батько працював старшим науковцем, потім вченим секретарем Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, в Інституті художньої промисловості Академії архітектури УРСР.
Перед війною Денисенко-молодший навчався у 21 середній школі на вул. Саксаганського. За німців Ігор Васильович був близький до єпископів УАПЦ, прислуговував під час церковних служб. 1948 року його забрали у справі ОУН. Свою «десятку» Ігор відбув у таборах Мордовії та Колими.
У повоєнні роки Денисенко-старший узяв цивільний шлюб з племінницею Михайла Грушевського Ольгою Вікторівною Шамраєвою (11 І 1898, Владикавказ – осінь 1955, Київ), оселився у неї на Паньківській вулиці, 9, де тепер влаштовано Музей Михайла Грушевського. Повернувшись 1958 року після звільнення з табору, до Києва, Ігор Денисенко оселився в батька, що залишився на той час самотнім. Після його смерті на руках у Ігоря лишились батькові папери, а також папери Ольги Вікторівни, тещі Ганни Сергіївни Шамрай (померла 7 серпня 1943 р.) й навіть окремі автографи самого Михайла Сергійовича. Умови його життя змінювались, 1966 року Ігор мав виписатись із Паньківської, тож заніс їх своєму вчителеві. Докладно порозмовлявши, вони вирішили передати їх мені. Більше того, за рік-другий до смерті Ігор Васильович заніс мені разом із сином Вадимом ще один стос батькових паперів, частину яких я невдовзі передав до Інституту рукопису.
В останні роки життя Ігор Денисенко виявив себе як цікавий мемуарист. Залишив сповнені реаліями спогади про УАПЦ часів німецької окупації, а також про пізніші роки [24]. Чи не востаннє ми бачились 9 листопада 2006 року, коли В.Ющенко чи не з третього заходу відкрив нарешті Музей М.Грушевського на Паньківській. І.В.Денисенко похований на Північному кладовищі.
Серед давніх паперів ХVIII-ХІХ ст. я виявив низку таких, що походили з архіву Григорія Андрійовича та його сина Василя Григоровича Політик:
37. Політика В. Розпис рукописним та іншим творам Г.Політики. Автограф. 1 арк.
38. Політика Г. Хто вважається «малороссийским шляхетством». Автограф. 2 арк.
39. Політика Г. Промова в загальних зборах українського шляхетства у Глухові про права, переваги й потреби України (1763 р.). Автограф. 4 арк. Промову опубліковано анонімно в «Киевской старине» (1882. Октябрь).
40. Політика Г. Про систему управління в Україні. Поч.: «Малая Россія во время владѢнія Польскаго раздѢлена была на два воеводства…». Кінець: «… в АрхивѢ старыхъ малороссійскихъ делъ, имѢющемъся при СенатѢ». Чорновий рукопис. 4 арк.
41. Політика Г. Звернення до п. маршала, який повернув і Політиці, й іншим депутатам «мнѢнія» назад, «яко не до коммиссіи, но до правителства касающееся». Автограф. 2 арк.
42. Політика Г. Міркування, що «завоеванною Малая Россія никогда не бывала и быть не могла». Автограф. 1 арк.
43. «Возраженіе в Коммисію о сочиненіи Проекта новаго уложенья на поданное отъ … депутата Хоперской крѢпости Андрея Олейникова мнѢніе». Листопад 1767 р. Копія ХІХ ст. 2 арк.
44. Алейников Андрей. «Въ Коммисію сочиненія Проекта новаго уложенья на читанныя возраженія и представленія, поданныя от господъ депутатовъ – отъ повѢтовъ Неженскаго, Батуринскаго Гаврила Божича, Сумскаго полку Андрея Кондратьева, Уфимскаго казачьего войска Прокофья Бурцова, Донскаго войска Никифора Сулима отъ четырехъ линей сибирскихъ казаковъ Федора Анцефирова ПримѢчаніе». 20 пунктів. Рукопис. Листопад 1767 р. 6 арк.
45. Те саме. Копія ХІХ ст. 2 арк. Уривок – пункти 11-20.
46. «Опись бумагамъ, относящимся до Коммисіи проекта новаго уложенія». Рукопис ХІХ ст. 2 арк. 29 документів. На арк. 1 угорі олівцем: «А.М.Л[азаревский]».
Копії документів, які замовляв для своєї роботи М.Грушевський, через надійних людей я передав до його фонду у ЦДІА України. Колекцію із 48 давніх актів мені реставрували.
Серед цієї збірочки документів, як на мене, ключову роль відіграє перший каталог спадщини Г.Політики, який уклав його син – Василь Григорович. Зіставляю позначені нижче позиції з публікаціями Миколи Василенка, зробленими здебільшого за збіркою М.Судієнка [25].
Примітки
23. Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син. С. 332, 638.
24. Денисенко Ігор. У будинку Михайла Грушевського // Зона. № 18. 2004. С. 33-41; Його ж. Уривки з минулого. Ч. І. До 1948-го / Примітки Кучеренка М. і Преловської І. // Молода нація. № 2 (35). 2005. С. 5-60; Його ж. Уривки з минулого. К., 2005.
25. Василенко Ник., Академик (sic). Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права ХVII-ХVIII вв. // Український археографічний збірник. Том І. К., 1926. С. 50-161. Щоразу подаю у скороченні: Василенко Мик. Збірка матеріялів.