Документи Марії Грушевської

Варто навести кілька документів.

Посвідчення на право власності Марії Грушевської на будинок по Паньківській, 9, після 14 червня 1935 р.

“УРСР. Київський окркомгосп. Юридичний підвідділ. Реєстраційна частина. Вересня 22 дня 1926 р. № 5190. Київ, вул. 25 жовтня. Ч. 5.

Посвідчення на право власности. Копія.

Київський окркомгосп дає це посвідчення гр. ГРУШЕВСЬКИМ Михайлу і Олександру Сергієвичу та Марії Сильвестровні в тому, що згідно з Житловим законом УРСР від 1-го листопаду 1921 р. будівлі, що містяться в м.Київі в Либедському районі, на Паньківській ріг. Н. Ботанічеській вулиці під № 9/14 передано до власности вищеназваним ГРУШЕВСЬКИМ М.С., А.С. та М.С. з 5/VII – 24 р. (пр. 368) з відповідальністю перед Окркомгоспом, згідно зі ст. 28.

Посвідчення це занесено до реєстру приватних будівель ч. 5190 (Справа ч. 3053). Виправлено: “Грушевським”.

Завід. Окркомгоспом (підпис).

Завід. юридичним підвідділом (підпис).

М.П. Завід. реєстраційної частини (підпис).

За постановою Ради Народних Комісарів від 13 березня 1935 року будинок кам’яний двохповерховий з напівпідвалом по вулиці Паньківській № 9 закріпляється на правах власности за родиною померлого академика ГРУШЕВСЬКОГО М.С., а саме за дружиною Марією Сильвестровною та братом Олександром Сергієвичем ГРУШЕВСЬКИМИ, що й зроблено відповідну відмітку в кадастрі житлової управи міськради за № 5191. 14/VІ – 35 р.

Зав. ЖВ (підпис)

М.М. (підпис)” [35].

Заява Марії Грушевської до Прокуратури УРСР,
після 16 жовтня 1938 р.

“В Прокуратуру Украины

Вдови Акад.[еміка] – іст.[орика] М.С.Грушевського

Марії Г.[рушевської]

заява.

Я звертаюсь до Вас, просячи помочи й оборони в мойому тяжкому становищу. Справа така:

1926 р. мойому пок.[ійному] чоловікові М.С.Г.[рушевському] був подарований в день його юбилею будинок на П.[аньківській вулиці,] 9, в якому він жив здавна враз з братом своїм А.С.Г.[рушевським].

В 1931, в березні пок.[ійний] М.[ихайло] С.[ергійович] виїхав на довгу командировку в Москву враз з дочкою К.[атериною] М.[ихайлівною], яка була Акад.[емією] Н.[аук] призначена йому за секретаря.

В 1934 [році] в листопаді М.[ихайло] С.[ергійович] помер у Кислов.[одську,] і Правит.[ельство] в Москві на наше проханє перевезло тіло пок.[ійного] своїм коштом у Київ, а для убезпеч.[ення] його сім’ї закріпило за мною й братом пок.[ійного] А.[лександром] С.[ергійовичем] той же будинок на Паньк.[івській,] 9 (Акт за № 225 дня 19 березня 1935 р.)

Коли 10/VII 38 органи НКВД арестовали мою дочку К.М.Г.[рушевську], яка служила в АН стар.[шим] наук.[овим] співроб.[ітником] і була занята по дорученню АН приготов.[ленням] до друку і ред.[агуванням] творів пок.[ійного] М.[ихайла] С.[ергійовича] – було забрано при обшуку богато книжок і рукописів, а дещо з сього перенесено в кабінет-бібліот.[еку] М.[ихайла] С.[ергійовича], і там запечатано.

Так стояв сей кабінет до 23 серпня. Я була тоді виїхала з Києва (20-25 серпня)[,] і саме 23[-го] прийшли знову орґани (sic) НКВД (Колесов й два иньші), перебурили всю бібліотеку, зложили книги, рукописі і всі річи пок.[ійного] М.[ихайла] С.[ергійовича] і мої, які стояли там в чемоданах через літню пору, постіль, коври в ящики, призначаючи до вивозу їх на “базу”.

Зараз же один з квартирантів, який з переїздом Прав.[ительства] в Київ поселив ся (sic) під час побуту М.[ихайла] С.[ергійовича] в Москві в одній кімнаті на його площі, почав – ще поки я вернулась – добиватись кімнат, занятих мною, обіцюючи гроші або й погрожуючи розбити двері й заняти силою. Я, вернувшись 25/VIІI і довідавшись про те все, зараз же 26[-го] ранком звернулась в комендатуру НКВД на Інстит.[утську] і просила захистити мене. Мене заспокоїли, що[,] мовляв[,] буде зроблено те, щоб мене більше не безпокоїли. І дійсно[,] довший час я мала спокій. Але в вересні прийшов знов же той співроб.[ітник] НКВД Колесов, показував сей запечатаний кабінет якимсь чужим людям, що, мовляв, моєю всею квартирою можна розпоряжатись. Я тоді випадково не була дома, се мені передали ті, що бачили й чули. І знов я жалілась в Коменд.[атуру,] і знов мене заспокоїли тим, що дом не казенний, а частний, подарен правительством[,] і ніхто не має права забирати в мене кімнати. Все ж таки 5/Х вночі [о] 12 год.[ині] – 2 н.[очі] саме під вихідний день явились два – один у формі міліції, другий в штатськім одягу, зломили печать на кабінеті, але побачивши, що речі не вивезені, – запечатали його знов і пішли вниз, у квартиру А.С.Г.[рушевського], арештованого 8/VIІI. Там намовляли його дружину О.[льгу] А.[лександрівну] віддати їм комнату добровільно, а коли вона спротивилась – вони нарешті в 2 – 20 ночі пішли.

До мене явились знов 16/Х коло год.[ини] 7 вечером, відчинили знов запечатаний кабінет, побули там кілька мінут, запечатали його знов і пішли. Я перелякалась дуже, що речі у каб.[інеті] будуть вивозити, тим більше, що таке вчинили з каб.[інетом] в пом.[ешканні] А.[лександра] С.[ергійовича], а його дружину переселено у мою квар.[тиру.]

І так я живу у безнастанній тревозі, ні дня, ні ночі не маю спокою… А треба знати, що я хора на серце, і мені 70 років. Крім тяжкого болю й неспокою за дочку, ще й така безнастанна тривога!!

Кабінет М.[ихайла] С.[ергійовича] ми зберігаєм як заповідник, нічого не зміняючи в ньому за ввесь час. Се для нас найдорожча пам’ять, і тому я гаряче прошу по[могти?] мені зберегти його” [36].

Заява Марії Грушевської до Раднаркому УРСР,
10 квітня 1941 р.

“До Ради Н.К.УССР.

Постановою Р.Н.К. з д.[ня] 23 лютого 1939 р. № 164 віднято від мене дом, власність нашої сім’ї з 1908 р., який по денаціоналізації 1926 р. був повернений мойому пок.[ійному] чоловікови академ.[іку] М.С.Грушевському, менї і братови акад. М.С.Грушевського, професору Александру Сергієвичу.

Віднято у нас дом без пояснен[н]я причин і без ніякого до сего поводу з нашої сторони. Я зверталась з прохан[н]єм до РНК (через Прийомну, кім. № 135) переглянути се своє рішен[н]є, долучивши до прохання потрібні документи, але… після чотирех днів документи (які я предложила була в копіях) були мені звернені, а саме прохан[н]є знищене.

І так я осталась при одній кімнаті, оставленій мені доживотно, – говорено, що – безплатно, але я не могла добути ніякого потверджен[н]я сего: – куди я не зверталась – всюди говорено мені, що документу для сего нема… Після кількох днів управдом Овадіс відняв від мене прилеглу до моєї кімнати кладовку і – викинувши з неї всі мої речі – віддав єї як “кімнату” якійсь громадянці. Вона там не жила, тому що в тій “кімнаті” нема печі і поставити її не можна. Жилвідділ се рішучо заборонив. Гром.[адянка] ся ні одну зиму там не жила, а літом являлась лиш інколи.

Без сеї кладовки – я страдаю дуже: мушу держати в кімнаті відра з водою, коли водопровід в домі не працює (а се буває часто!), всі сундуки, всю кухонну посуду, всі господарчі припаси, а лїтом ще звязки з килимами, пересипаними нафталіном і т.и., а тимчасом сею кладовкою ніхто не користується.

Але мої труднощі дійшли тепер до крайн[ь]ої міри, коли НКВС звернув мені бібліотеку і всю обстановку кабінета мойого покійного чоловіка, акад. М.С.Грушевського (забрану після ареста моєї доньки К.М.Грушевської 1938 р.). Чотири тисячі (4000) з лишнім книжок привезли й кинули мені на підлогу в моїй кімнаті, так що я мусіла просити мою сусідку (моя кімната прохідна), Ольгу Олександровну Грушевську, жінку висланого професора Олександра Сергієвича Грушевського – приняти частину книжок… Вона згодилась, але для сього прийшлось їй закрити зовсім одно вікно, щоб заложити амбразуру книжками, та й перед вікном поставити книжну полицю. Часть книг я помістила в гардеробній шафі, а ще дуже богато лишилось просто на підлозї під обідовим столом.

Книжні шафи і вся обстановка кабінета мойого пок. чоловіка, яку я бажала зберегти як память о його великій працї – розкидана в ріжних місцях: в сараю, в чужій квартирі то що, і я не маю можливости зібрати те все до купи!

Зовсім незаслужено ми потерпіли таку кривду – я і брат Михайла Сергієвича проф. Олександер Сергієвич Грушевський. Жінка його наслідком сего мусіла продати більшу частину своїх річей, богато з них пропало невідомо куди, богато попсулось, погнило в сараю зле покритому… Вона теж скоро одержить назад від НКВС бібліотеку свого чоловіка, і куди вона її діне?

Повторяю ще: ми не заслужили того, щоб від нас відбирано нашу власність, і ми просили б дуже Р.Н.К. переглянути свою постанову з д.[ня] 23 лютого 1939 р., якби бажали одержати сей дім назад. Але – за час з 1939 по 1941 р. дім доведено до такого стану, що тепер було б нам неможливо привести його в порядок, і тому я ук[л]інно прошу – зваживши всї труднощї мої, які я тут виложила –

звернути мені хоч те, чим я користувалась перед забран[н]єм дому, а саме: кабінет-бібліотеку мойого пок.[ійного] чоловіка, акад.[еміка] М.С.Грушевського, де я могла б помістити і бібліотеку Александра Грушевського, і сю маленьку кладовку, щоб зложити там хоч ті книги, які лежать на землі.

З високим поважан[н]єм

Марія Грушевська.

Київ 10/ІV 1941” [37].

Примітки

34. Киев: Энц. справочник. Изд. 3 (дополненное). С. 432.

35. Зберігається в моєму архіві.

36. ЦДІА України. Ф. 1235. Оп. 1. № 933. Арк. 6 – 9. Перша публікація: Білокінь С. Діалектика нищення // Вісті з України. 1991. Грудень. № 50 (1704). С. 4.

37. ЦДІА України. Ф. 1235. Оп. 1. № 933. Арк. 19 – зв. Перша публікація: Білокінь С. Діалектика нищення // Вісті з України. 1991. Грудень. № 50 (1704). С. 4.