Видання незалежної України (1918-1920)
Сергій Білокінь
Якщо не помиляюся, взагалі перші публікації в світі, що розкривали тему большевицького терору, з’явилися в українській пресі та виданнях 1918-20 років. Серед них кілька окремих видань [34] і сила газетних публікацій [35]. Вони розповідали про ленінську муравйовщину, про діяльність київської, харківської та одеської чрезвичайок тощо, причому часом траплялись цікаві узагальнення, наприклад, таке:
"В каждом городе и в больших селах, как только появлялась советская власть, создавалась и чрезвычайка. Коммунистическое правительство опирается на террор, исполнительным аппаратом которого и являются чрезвычайки. Без чрезвычаек нельзя было бы осуществить того порабощения населения, свидетелями и жертвами которого мы все были" [36].
Поява цих публікацій пояснюється тим, що доволі довго, часом цілими місяцями суспільність жила майже цілковитою свободою слова. Бували моменти, коли владні структури підтримували навіть намагання сказати про «Совдепію» все найгірше. Особливо відзначались у цім носії старої державності – монархісти й добровольці. Наприклад, серед списків розстріляних 1918 року у Києві відрізняється найперший список – шульґінська «Книга скорби», видана вже того самого літа [37]. Її видавець В.В.Шульґін продовжив відому серію Владіміра Мітрофановича Пурішкевича «Книга русской скорби» (Вып. 1-14. СПб.: Рус. нар. союз им. Михаила Архангела, 1908-14) і підкреслив ідейне наступництво цих видань [38]. Усі ці видання розглядають терор, спрямований проти носіїв традиційної культури колишньої Російської імперії. У шульґінському перелічено жертви муравйовщини – митрополит Владімір (Васілій Боґоявленський, 1 січня 1848 – 24 січня 1918) [39], капітан Георгій Родзянко [40], князь Володимир Яшвіль, полковник Лев Стефанович, полковник Олександр Домонтович [Домантович] [41] та ін. Чергуючись зі смугами большевицького терору, порівняна свобода слова тривала в Україні аж до 1921 року. Це гарно виглядало, особливо в порівнянні з тодішньою совєтизованою Росією, де неурядові (відповідно протиурядові!) засоби масової інформації було ліквідовано вже в перші місяці нової влади, а вся друкарська справа потрапила під жорсткий контроль.
Примітки
34. Коваленко Григорій Андрійович (28 січня / 9 лютого 1867, слоб. Коломак Валківськ. пов. Харків. губ. – 1938). До страшних днів у Київі. К.: Львів: Друк. Л.Віснєвського, 1918. 32 с. Підп.: Гр. Гетьманець (Гр. Сьогобочнїй).
Див.: УЛЕ. Том 2 (1990). С. 508; Русская интеллигенция: Автобиографии и биобиблиогр. док. в собр. С.А.Венгерова: Аннотир. ук. в двух томах. Том 1. СПб.: Наука, 2001. С. 503; Палієнко Марина. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України. К.: Темпора, 2005. С. 247.
Пор.: Алинин К. «Чека»: Личные воспоминания об Одесской чрезвычайке: С портретом жертв ЧК. Одесса, 1919. 91 с.;
Кошмарные тайны киевской чрезвычайки: Рассказ «Смертника». К.: Юг, 1919. 8 с.
Див. також: Олень. Ужасы чрезвычаек: Большевистский застенок в Харькове и Царицыне. Ростов на Дону: Осваг, 1919. 32 с.;
Авербух (Авенариус) Н.И. Одесская «чрезвычайка» – большевистский застенок: Факты и наблюдения. Ч. 1. Кишинев: Импримерия Статулуй, 1920. 37 с.;
Есив М. В подземията на Одеската Чрезвичайка. София, 1931. 168 с.
35. Следствие об ужасах чрезвычайки // Русь. К., 1919. 22 августа / 4 сентября. № 10. С. 2;
Ир.[тенев] Вл. Раскопки «чрезвычайки» // Вечерние огни. 1919. 24 августа // 6 сентября. № 7. С. 3;
Предварительное следствие о «Чрезвычайке» // Вечерние огни. 1919. 24 августа / 6 сентября. № 12. С. 4;
Борисов Марк. Из документов Ч.К. // Вечерние огни. 1919. 26 августа / 8 сентября. № 8. С. 4;
Две ночи в Ч.К. // Вечерние огни. 1919. 26 августа / 8 сентября. № 8. С. 4.
Підп.: Переживший; Расстрел монахов в Лубнах // Киевская жизнь. 1919. 27 августа / 9 сентября. № 2. С. 3;
Борисов Марк. Разложение «Красной армии»: По документам недавнего прошлого // Вечерние огни. 1919. 28 августа / 10 сентября. № 10. С. 3;
Раскопки на Лукьяновском кладбище // Вечерние огни. 1919. 2/15 сентября. № 13. С. 2;
В концентрационном лагере // Объединение. К., 1919. 5/18 сентября. № 8. С. 1. Подп.: В.К.;
Расследование деятельности чрезвычаек // Вечерние огни. 1919. 6/19 сентября. № 17. С. 2;
Ир.[тенев] В. Концентрационный лагерь // Вечерние огни. 1919. 24 сентября / 7 октября. № 31. С. 4;
Контр-разведка // Вечерние огни. 1919. 24 сентября / 7 октября. № 31. С. 2;
Ир.[тенев] В. Кровавое прошлое // Вечерние огни. 1919. 30 сентября / 13 октября. № 36. С. 3; 18 октября / 1 ноября. № 52. С. 3 та ін.
Див.: В Харькове // Общее дело. Париж, 1919. 9 октября. № 59. С. 4;
Виновник ноябрьских расстрелов // Последние новости. Париж, 1921. 28 июля. № 392. С. 3.
36. От коммунизма к чрезвычайке // Полтавский день. 1919. 27 июля / 9 августа. № 9 (1547). С. 1-2. Підп.: Л.Г.
37. Книга скорби // Малая Русь. Вып. 2. К., 1918. C. 153-231.
38. Бібліографічний опис див.: Шевцов Алексей Владимирович. Непериодические издания русских либеральных и консервативных партий начала ХХ века: Библиографический указатель. СПб.: Росс. нац. б-ка, 2002. С. 127. № 1409. Наклад 500 прим.
Див.: Платонов Олег. Терновый венец России: История Русского народа в ХХ веке. Том І. М., 1997. С. 322.
39. Manuil (Lemeševskij), Metropolit (1884-1968). Die Russischen Orthodoxen Bischofe von 1893 bis 1965. Bio-Bibliographie. Teil ІI. Erlangen, 1981. P. 197-209.
40. Син голови 3 й 4 Державних Дум [Модзалевский Вадим Львович (1882-1920). Малороссийский родословник. Том 4. К., 1914. С. 320].
41. Можливо, син підполковника Генерального Штабу Олексія Івановича Домонтовича (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том І. К., 1908. С. 450).