Видання, що з’явились за кордоном СРСР
у міжвоєнні роки та за часів німецької окупації
Сергій Білокінь
Як уже сказано, за умов ленінсько-сталінського тоталітаризму на території СРСР студіювати державний терор було неможливо й неприпустимо. Документальні джерела, що відкладались в архівосховищах, протягом десятиріч для незалежних і незаангажованих дослідників були теж абсолютно неприступні. Отож почали формуватись джерела інших типів – передусім спогади, а пізніше, за німецької окупації – некрополі [42]. Якщо кордони СРСР ставали все менш прозорими, різні, передусім українські й російські автори здійснили чимало публікацій поза цими кордонами. Так чи інакше, студіювання такого явища національної історії, як масовий терор, вийшло поза територію СРСР [43].
У першу чергу, було зроблено великий внесок у ту саму мемуаристику. Згадаємо передусім другий том спогадів князя Н.Д.Жевахова (Новий Сад), де так багато сказано про Київ [44]. Видатний український археолог Левко Чикаленко, учень Федора Вовка, що за кордоном більше виявив себе, як громадський діяч, зібрав багато розповідей колишніх соловчан, яким пощастило утекти. Його збірник спогадів «Соловецька каторга» вийшов у Варшаві уже 1931 року [45]. Того самого року у Львові з’явилися дві книжки Віталія Юрченка про його табірний досвід [46].
Як бачимо, історична думка рухалась туди, де мала змогу розвиватись. Незважаючи на дуже обмежену джерельну базу, почала формуватися й історіографія у стислому розумінні слова. Проблема втрат у культурній спадщині виникла в українській громадській думці разом з першими вістками про голод 1921-22 років. Природно, що протягом кількох десятиріч і та, й друга теми могли розвиватись лише на еміґрації.
Початки історіографії голоду 1921 року розпочав педагог і громадський діяч, організатор галицького учительства Іван Герасимович [47]. До 1914 року він працював на Буковині, очолював пресове бюро при Начальній команді УГА. У роки Визвольних змагань, до пізньої осені 1921 року Герасимович перебував на Україні. У 1932-39 роках редаґував львівський журнал «Рідна школа». Року 1922 він видав у Берліні монографію «Голод на Україні» (вид. 2 – 1973. Вид-во «Говерля»), де вміщено параграф «Церковні скарби України на фронті голоду» (С. 211-212). Важливі слова про пограбування церковних цінностей знайшов у своїй капітальній праці Іван Власовський. Він відзначив, що «для українського народу це був рабунок його національного скарбу, свідка його багатовікової побожности, національної культури» [48].
Праці з історії терору, ЧК та НКВД, що виходили в ці роки, мають здебільшого невеликий обсяг. Тим часом, оскільки їхні джерела формувались у т.зв. вільному світі, виглядають вони доволі яскраво. 1922 року у Філадельфії вийшов невеличкий альбом «Кати України» з 30 рисунками [49]. Тут вміщено портрети Троцького, Леніна, Зінов’єва, Урицького, Бели Куна та ін. Стала класичною праця С.П.Мельґунова про ленінський період масового терору [50], яка за методом викладу справила вплив на пізніших авторів. Серед них праця Ессад Бея вперше з’явилась німецькою мовою в тому самому Берліні у видавництві Е.Ц.Еттгофена й набула значної популярності. Львівське видавництво «Хортиця» придбало собі виключне право на українське видання цієї праці, яке й з’явилося 1936 року [51]. У передмові до цієї книжки про автора сказано: «Могамед Ессад Бей є магометанець, родом із Баку в Азербейджані, має тепер більш-менш 35 років» [52]. Втім, його біографії документально не з’ясовано.
Вищою мірою цікаво, що інвективи режимних критиків, а за ними винувачувальних висновків оперативних працівників НКВД, чекістів, виявились напрочуд близькі ідеологам ОУН. Ті й другі були однаково зацікавлені в загостренні боротьби, тож у розпал масового терору в паризькому видавництві вийшла праця С.Николишина, автор якої у творах репресованих згодом письменників вбачав не лише порівняну свободу слова, не просто опозиційність, а напряму прояви українського націоналізму. Цікаво, що Николишин користувався не так самими творами, як критичними виступами й оцінками тодішніх представників влади – О.Полторацького, П.Постишева, С.Щупака, А.Хвилі. В оповіданні Михайла Могилянського "Убивство", як і члени Політбюра, Николишин побачив першу літературну спробу проповіді тероризму. "Вже говорячи про групу хвильовістів, констатували ми у одного письменника, що він, не можучи працювати образами, вдався до праці "обрізаном". Був це М.Куліш" [53]. На грудневому процесі 1934 року над 37 українськими письменниками говорили про зброю й ручні гранати, і Николишин у це охоче вірив: "Для нас найважнішим є те, що, – як свідчать самі большевики, – боротьба триває. Ми бачимо, як вона поглиблюється й радикалізується" [54]. Цікава його думка, що "явище українського націоналізму в літературі найінтенсивніше себе маркувало в 1925-1932 р.р." [55]. Тобто він простежував в Україні націоналізм з моменту, коли до Харкова (у квітні 1925 року!) на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У прибув Лазар Каганович.
В умовах залізної заслони десь із 1936 року українські еміґранти почали писати про деструктивні, руйнівні явища щодо культурної спадщини на території УСРР доволі активно. Тут треба назвати праці учня Вадима Модзалевського, чернігівця Петра Савицького (1895 – 1968), фундатора євразійства [56].
Як уже зазначено, широкі дослідження некрополів большевицького терору (Биківня й особливо Вінниця) розпочались у роки німецької окупації. 1944 року німецькою мовою вийшла капітальна документація вінницької знахідки [57], фундаментальна праця, що в інформаційному відношенні зробила можливими усі пізніші видання й публікації. Справді, всі вони ґрунтуються на цій книжці, хоч, беручи свої відомості з других чи й третіх рук, не всі автори її бачили. Тут вміщено Звіт судово-медичної експертизи (с. 7-113), кримінологічний звіт (с. 115-248), зокрема 679 біографічних довідок (с. 215-148) про ідентифікованих осіб, складених на підставі знайдених разом з трупами документів і свідчень людей, що розпізнали речі своїх родичів, нарешті «Юридичний звіт» (с. 249-282). Особливу цінність мають вміщені тут світлини. Разом їх 151.
Паралельно працював перший український дослідник вінницького большевицького некрополю Аполон Трембовецький, який видав у Вінниці 1943 року дві невеликі книжки про злочини НКВД [58].
Щодо творів письменства, написанх "на злобу дня", то за кордоном, у Празі 1935 року п’єсу "Земля обітована" створив еміґрант Олександр Олесь, батько керівника ОУН на окупованих німцями землях О.Ольжича. За німців протибольшевицького звучання набула комедія Якова Мамонтова "Рожеве павутиння". Пізнавальну роль відіграла яскрава п’єса "Тріумф прокурора Дальського" Костя Гупала [59], комедія "Директива з центру" Сергія Ледянського та низка інших творів [60].
Примітки
42. Білокінь С. Биківня і Вінниця в історіографії терору // Його ж. Нові студії з історії большевизму, І-ІІІ. К., 2006. С. 18-58.
43. Це вгадувалось уже на бурхливому й обнадійливому початку 1990-х: «Зараз кожному видно, що в роки холодної війни і застою центр українознавчих студій вийшов поза територію» (Білокінь С. Чи маємо ми історичну науку? // Наше минуле. Ч. 1 (6). К.: Вид-во М.Коця, 1993. С. 16).
44. Жевахов Николай Давидович (1876-1949), Товарищ Обер-Прокурора Св.Синода [1916-17]. Воспоминания. Том 2. Новый Сад, 1928. VIII, 461, [1] с.
45. Соловецька каторга: Документи / Ред. Левко Чикаленко. Варшава, 1931. 72 с.
46. Юрченко Віталій (наст. прізв. Галинський Юрій). Пекло на землі (в Усевлоні ОГПУ та втеча звідтіль). Львів, 1931;
Його ж. Шляхами на Соловки. Львів, 1931. 231 с.;
Його ж. Зі соловецького пекла на волю. Львів: Червона калина, 1931. 287 с.
Рецензії М.Інцигура з’явились у ЛНВ (1931. Т. 106. С. 572-573; 1932. Т. 108. С. 191).
Перевидання: Юрченко В. Пекло на землі: Гостросюжетний іст. роман-спогад. Львів: Червона калина, 1994. 375 с.
47. Герасимович Іван (1876-1942). Голод на Україні. Берлін: Укр. слово, Ч. 31, 1922. 296 с.
Фотомех. перевид.: Ню-Йорк: Говерля, 1973.
Інші праці: Життя й відносини на Радянській Україні. Берлін: Укр. слово, Ч. 14, 1922. 104 с.;
Збройна і культурна війна. Львів: Накладом автора, 1925. 24 с.;
Праця учителя в школі. Краків: Укр. вид-во, 1940. 157 с.
48. Власовський Іван Федорович (15 серпня 1883, с. Вільшана Харківської губ. – 10 жовтня 1969, Торонто). Нарис історії Української Православної Церкви. Ню Йорк, Том 4. Ч. 1. 1961. С. 292-293.
49. Кати України: Альбум з 30 фотоґрафіями (sic) бол[ь]шевиц[ь]ких комісарів. Philadelphia, Pa., 1922. 47 с.
50. Мельгунов Сергей Петрович (24/25 грудня 1879, Москва – 26 (29) травня 1956, Шампіньї-сюр-Марк, деп. Сена, Франція). «Красный террор» в России, 1918-1923. Берлин: Ватага, 1924. XXIV, 208 с.
Дж.: Незабытые могилы; Российское зарубежье: некрологи 1917-1997 / Сост. Вадим Никитич Чуваков (28 серпня 1931 — 21 січня 2004). Том 4: Л – М. Москва: Пашков дом, 2004. С. 495.
51. Див., напр.: Ессад Бей (Noussimbaum Leo). Змова проти світу: Ґ.П.У. Львів: Хортиця, 1936. 180 с. Обкладинка Святослава Гординського.
Пор.: Essad-Bey. OGPU – the plot against the world / Transl. from German by Huntley Paterson. New York: Viking Press, 1933. 301 pp.
Псевдонім розкрито за вид.: Zorin L. Soviet Prisons. P. 21; Leggett George. The Cheka: Lenin’s Political Police. Oxford: Clarendon Press, Reprinted with corrections 1986. P. 473.
Див. також: Лилик Т. В кіхтях Ґ.П.У.: В більшовицькому «раю»: Драматична картина в 3-ох діях. Львів: Трембіта, 1936. 40 с.
52. Ессад Бей (Noussimbaum Leo). Змова проти світу. С. 6.
53. Николишин С. Націоналізм у літературі на Східних Українських Землях. [Paris,] 1938. С. 31. Адреса видавництва: Librairie-edition Ukrainienne. 63, rue Saints-Peres, 63.
54. Там само. С. 46.
55. Там само. С. 2.
56. Савицкий Петр Николаевич (15 травня 1895, Чернігів – 13 квітня 1968, Прага). Разрушающие свою родину: Снос памятников искусства и распродажа музеев СССР. Прага, 1936. 39 с.;
Його ж. Гибель и воссоздание неоценимых сокровищ: Разгром русского зодческого наследия и необходимость его восстановления. Прага, 1937. 38 с. (частковий переклад: Савицький Петро. Загибель і віднова неоціненних скарбів: Розгром руської зодчеської спадщини і доконечність її відбудови / Пер. з рос. [Н.Цісик]; Передм. В.Вечерського // пам’ятки України. 1997. Ч. 3. С. 58–65).
Дж.: Бобир Олександр. Дорога сходження Петра Савицького // Сіверянський літопис. 1997. № 4 (16). С. 63-71;
Незабытые могилы; Росс. зарубежье / Сост. В.Н.Чуваков. Том 6; Кн. 1: Пос – Скр. М., 2005. С. 378-379.
57. Amtliches Material zum Massenmord von Winniza. Berlin, 1944. 282 S.
58. Трембовецький Аполон (1913-1968). Злочин у Вінниці. Вінниця, 1943 (фраґменти передруковано у вид.: Вінниця: Злочин без кари / Ред. і упор. Є.Сверстюк, О.Скоп. К.: Воскресіння, 1994. С. 13-34);
[Його ж.] Чека, ГПУ та НКВД у Вінниці. [Вінниця, 1943.] 48 с.
59. Гупало Костянтин Карпович (1907-1942). Тріумф прокурора Дальського: Драма в 4-х діях. Львів: НТШ, 2001. 88 с.
60. Гайдабура Валерій Михайлович (нар. 1 липня 1937). "Чи є одиниця виміру мороку?": Антибільшовицька тема // Гайдабура В. Театр, захований в архівах. К.: Мистецтво, 1998. С. 117-129;
Його ж. Театр між Гітлером і Сталіним. К.: Факт, 2004. 320 с.