Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Листи К.Білоцерківської до Ф.П.Максименка

Сергій Білокінь

Не диво, що серед запитів, з якими звертались до Ф.П., своє місце займала церковна тематика. Листи Кат. Білоцерківської до Ф.П. дають уявлення про рівень обслуговування, характерний для Публічної бібліотеки того часу, нарешті про ступінь закритості культурної спадщини.

1 лютого 1958 року Кат.Білоцерківська, наприклад, писала йому:

«Я, кажется, говорила Вам летом, что я работаю по договору в Софии – инвентаризирую настенную живопись – фрески ХI – ХII вв. и масло XVII – XVIII в. В связи с этим мне понадобилась литература: 1) о церковной настенной росписи XVII – XVIII вв., 2) Жития святых и 3) по истории Софии киевской, в частности по ремонту и росписи стен её в период XVII – XVIII вв. Представьте себе, что в Киеве не к кому обратиться по вопросу церковной живописи. Больше того – Четьи минеи никак не могут мне найти в Подол.[ьском] филиале Публ.[ичной] б-[иблиоте]ки [74]. Куда ещё обратиться, в какую киевскую б-[иблиоте]ку? А мне необходимо узнать биографию Петра и Павла, т.к. сейчас открылись фрески в приделе Петропавловском – многофигурные композиции.

Итак, первый вопрос к Вам, где можно найти Житие Петра и Павла, в какой б-[иблиоте]ке Киева. Второе – о настенной живописи. В Софии открыта на хорах живопись XVIII в. […] Где мне найти источники подобных лубочных картинок, где, в каких книгах я найду наглядные пособия для стенной росписи тех времён? Я знаю (по л-[итерату]ре) «Ерминiя» или наставление в живописном искусстве Д.Фурноаграфиота [75], но то ли это, что мне надо, где достать эту книгу, причём не на ц.[ерковно]слав.[янском] языке, а на русском. Опять-таки прочитала, что Чигиринский епископ Порфирий ссылается или даже издал «Ерминiя», но где, в каком произведении – не скажете ли Вы мне? Основные книги по стен.[ным] росписям (Покровского, Кузьмина, Нарбекова, Кондакова [76] и т.п.) я прочитала и никаких аналогий для живописи Софии XVIII в. не нашла.

Теперь – по ремонту и реставрации Софии в XVII – XVIII веках: у Линчевского («Св.София Киевская». К., 1914; кстати, не Вы ли редактировали эту книгу, т.к. в рукописи я видела исправления, сделанные Вашей рукой?) я вычитала, что в 1767-1769 г.г. при Арсении Могилянском были расписаны хоры, но подробностей этой росписи – кто работал, по каким образцам – нет [77]. М.[ожет] б.[ыть,] это уже архивные данные, и я напрасно ищу изданную л-[итерату]ру на эту тему. Опять-таки сообщаю, что основные труды по истории Софии мною использованы. Помогите!!»

4 лютого 1958 року вона писала:

«Сегодня, наконец, в б. дух.[овной] академии мне нашли Житие Петра, правда, на церк.[овно]слав.[янском] языке; но я и этому рада, т.к. раньше мне предложили на чувашском яз.[ыке]!»

2 травня 1963 року, коли вона працювала над нотаткою про старі українські шпалери, у неї в бібліотеці сталася пригода: «Кроме того, в укр.[аинской] энциклопедии, кажется, Сицинского (мне в руки её не дали) вместо «шпалери» написано «шпалер(а), шпалiр» – как вернее по укр.[аински] сказать в единственном или множеств.[енном] числе?» Йдеться про вид.: Українська загальна енцикльопедія: Книга знання в 3-ох томах. Том 3: С-Я. Львів; Станиславів; Коломия: Рідна школа, [1934]. Стовп. 1237. Ще в мої часи тритомник УЗЕ у рукописному відділі стояв на етажерці біля столу завідуючого (без цього видання важко було працювати, адже про «Енциклопедію українознавства» й мови не було!), але давався тільки тим читачам, які були особисто з завідуючим знайомі.

Найяскравіший третій лист від 25 лютого 1958 року:

«Биографии Петра и Павла в общих чертах мне уже ясны: помогли «Жития» их, «Деяния апостольские» и отчасти апокрифы (читала и Порфирьева [65], и Франко [66]). К болландистам [67] (Acta sanctorum) так и не прибегала, во-первых, потому, что каждую из религиозных книг я достаю с боем и уже нет энергии воевать, а, во-вторых, оттого, что боюсь – не справлюсь с переводом. По той же причине не смотрела «Real Encyklopedie». Но, в общем, этот вопрос – о Петре и Павле – более или менее улажен. Так же приблизительно обстоит дело с Арсением Могилянским, реставрировавшим Софию: у Шпачинского [68] нашла кое-какие подробности о росписи в соборе на хорах в XVIII в. (Голубева так и не удалось найти – в библиографическом отд.[еле] б-[иблиоте]ки АН нет указателя к «Отчетам о присуждении премий» [69]).

Углубляться в архивы (то ли консисторский, то ли Соф.[ийского] собора) я не хочу. Что же касается «иконописных подлинников», то ни «сийский» (я их пересмотрела), ни «Ерминия» Фурноаграфиота – мне ничего не дали. Хочу ещё добиться «Библии» Пискатора [70] и Вейгеля в б-[иблиоте]ке АН, но пока мои розыски этих книг не увенчались успехом; кабинет искусств ссылается на старопечатный отдел, а последний – на каб-[ине]т искусств – вот и пойми, где хранятся эти библии. На очереди ещё Ровинский [71], авось что-то выскребу! Обращаться к П.Н.Попову мне здесь не рекомендовали отчасти из-за того, что он не особенно, выражаясь мягко, гостеприимен и подельчив, а отчасти и потому, что он не особенно сведущ в вопросах живописи (такую характеристику я получила от сотрудника Над.Вл.Геппенер [72] – она работает в Институте археологии АН – [Виктора Платоновича] Петрова, лично знающего П.Н.). Храню немалую надежду, что Гембарович или Кожин [73] скажут что-то интересное по этому вопросу. […]

Я, понятно, Вам уже надоела своими религиозными сюжетами, как надоела библиотекарю в Подольском филиале [библиотеки] АН. Сначала он был безумно бдителен и не хотел выдавать л-[итерату]ру: «Зачем Вам подобные книги?» (речь шла о «Трудах» духов.[ной] академии), смотрел подозрительно на меня («не шпионка ли эта старушка??»), и когда я принесла справку из Соф.[ийского] музея, что работаю над описанием фресок, то он книжки-то выдавал, но всё же в разговоры не пускался и всячески медлил с выдачей книг. Только у Вас, Фёд.[ор] Фил.[иппович], я нахожу сочувствие и желание помочь! Благодарю! Держа в руках «епархиал.[ьные] ведомости» и прочую подобную л-[итерату]ру, я не могла отказать себе в удовольствии пересмотреть и то, что меня непосредственно не касалось […]».

Примітки

65. Порфирьев Иван Яковлевич (1823-1890). Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях. Казань, 1872 (обкл. 1873). 312 с.; Його ж. Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях по рукописям Соловецкой б-ки. СПб., 1877. [4], 276 с. (= Сборник Отд-ния рус. яз. и словесности АН. Т. 17. № 1); Його ж. Апокрифические сказания о новозаветных лицах и событиях. По рукописям Соловецкой б-ки. СПб., 1890. [4], 471 с. (= Сборник Отд-ния рус. яз. и словесности АН. Т. 52. № 4).

66. Франко Іван. Апокрифи і лєгенди з українських рукописів. Т. 1-5. Львів, 1896-1910.

67. Болландисти – ченці, здебільшого єзуїтського ордену, що займались розробкою «Acta sanctorum» (1643-1794), збирання яких розпочали Герберт Росвей та Іоганн Болланд, а також учні останнього Годфруа Геншен (1600-1681) та Даніель Папеброх (1628-1714). Відбули низку експедицій до Італії, Німеччини, Австрії, Франції та Іспанії. Створили в Антверпені бібліотеку й музей. Прагнучи видати всі оригінальні рукописи Житій святих

68. Шпачинский Николай, свящ. Киевский митрополит Арсений Могилянский и состояние Киевской митрополии в его правление, 1757-1770 г. К., 1907. ХІІ, 667, 16, [1], V c., 2 іл., карта.

69. За твір про митрополита Петра Могилу 25 вересня 1884 петербурзька Академія наук присудила Ґолубєву Уваровську премію.

70. Піскатор (Piscator) Ніколас Іоанніс (власне – Вісхер [Visscher] Клас Яне молодший (бл. 1586, Амстердам – 19 червня 1652, там само), голанд. видавець і ґравер. Головне видання – «Лицева Біблія» («Theatrum biblicum», 1650 та ін. вид.) з різцовими ґравюрами за рисунками нідерландських митців. В укр. ґравюрах та настінних розписах використовувалась як іконографічне джерело, а також правила за навчальний посібник. Літ.: Сачавец-Федорович Е.П. Ярославские стенописи и библия Пискатора // Русское искусство XVІІ в. Лгр., 1929. С. 85-108; Кондратюк Аліна Юріївна. Монументальний живопис Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. К., 2004. 160 с. (= Лаврський альманах. Вип. 13).

71. Ровінський (Ровинский) Дмітрій Алєксандрович (16/28 серпня 1824, Москва – 11/23 червня 1895, Бад-Вільдунґен, Німеччина), колекціонер та історик мистецтва, судовий діяч. Почесний член Петерб. АХ (1870) та АН (1883), Закінчив Училище правознавства (1844, СПб.). Захопившись колекціонуванням ґравюр, зокрема лубків та західноєвроп. митців, вперше систематизував величезний матеріал з історії рос. ґравюри. Свої збірки заповів Ермітажу, Румянц. музею, Публ. бібліотеці (СПб.) та АХ. Його працю продовжили за рахунок укр. матеріалів П.М.Попов та І.П.Крип»якевич. Тв.: Русские народные картинки, т. 1-5 (текст), т. 1-3 (атлас). СПб., 1881-93; Подробный словарь русских гравированных портретов, т. 1-4 (СПб., 1886-89); Полное собрание гравюр Рембрандта, т. 1-4 (СПб., 1890); Подробный словарь русских граверов 16-19 вв. Т. 1-2 (СПб, 1895). Літ.: Публичное собрание Имп. Академии наук в память ее почетного члена Дмитрия Александровича Ровинского 10-го декабря 1895 года. СПб., 1896; Кони А.Ф., Д.А.Ровинский // Його ж. Очерки и воспоминания. СПб., 1906. С. 521-624.

72. Геппенер (за чоловіком Лінка) Надія Володимирівна (25 серпня 1896, Кронштадт – 18 травня 1981, Київ) – музейний працівник, археолог, мемуаристка. Тв.: Всеукраїнське музейне містечко: Спогади // Пам’ятки України. 2003. Ч. 1-2 (138-139). С. 112-145. 31 приміток (укр. переклад Ол. Неживого); Геппенер-Лінка Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко 1929-1939 рр. // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 11. К., 2003. С.142-175. 70 приміток.

73. Як і П.О.Білецький, Ніколай Алєксандрович Кожин (нар. 1893) являв собою тип наукового номада, писав про мистецтво Польщі, Чехії, татарське тощо (див.: Державин Николай Севастьянович. Творческий путь профессора Н.А.Кожина. [Л.:] Моск. полигр. ин-т, 1950. 16 с.). Я його зустрів раз у П.Є.Корнілова, й він злегка поскаржився, що у Львові до нього поставились без ентузіазму. Очевидно, він мав на увазі свою книжку: Украинское искусство XIV – нач. ХХ вв.: Очерки. Ч. І и ІІ. Львов: Укр. полигр. ин-т им. И.Федорова, 1958. 247, [1] с., ХХХІІ табл., [3] с. 500 прим. Серед паперів С.Таранушенка збереглася датована 9 жовтня 1959 роком машинописна сторінка з мікроаналізом написаного тут про дерев’яні церкви. Завершуються його спостереження висновком: «На зазначених вище сторінках своєї роботи професор Кожин не дав ні визначення характерних художніх рис українських дерев’яних церков, ні їхніх місцевих відмін, ні історії їх розвитку». Характерно, що в словнику Т.М.Радзієвської (Укр. мистецтвознавство. Вип. 4. К., 1970) такого українського мистецтвознавця немає. Пор.: Ашнин Федор Дмитриевич (нар. 1922), Алпатов Владимир Михайлович (нар. 1945). «Дело славистов» : 30-е годы. Москва: Наследие, 1994. С. 77, 217, 219.