Відгук на автореферат дисертації І.С.Позднякової

С.І. Білокінь

“Цензурна політика в радянській Росії у 1917 – 1929 рр.”,

поданої на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія

Зміст автореферату дисертації Інни Сергіївни Позднякової свідчить про те, що її авторка обрала для вивчення ту актуальну й цікаву тему, яка протягом усіх років совєцької влади лишалась заборонена. В СРСР офіційні історики навіть «у стіл» її не вивчали, що характеризує принаймні рівень їхньої ученої моральності. Натомість у світі в рамках приступних дослідникам інформацій проблема була відома, її студіювали, починаючи з 1920-х років (праці Г.Кандлера, А.Юста, Романа Гуля й ін.). Підкреслю, що у світовій перспективі пріоритет у цій царині, наскільки розумію, належить чи не в першу чергу саме українським авторам, які в роки самостійності 1917-21 рр., виключаючи знову ж таки місяці панування большевиків, писали в місцевих газетах Києва, Катеринослава, Харкова й інших міст про чрезвичайку, совєцьку цензуру тощо. Дуже прикро, що сучасні вчені ради посттоталітарних наукових установ обминають ці сумні українські пріоритети, не пропонуючи пошукачам відповідних актуальних і цікавих тем.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається і тим, що проблема свободи слова, рівень незалежності засобів масової інформації є істотною характеристикою сучасних суспільств та існуючих в країнах політичних режимів. Виходячи з того, як розв’язане питання свободи, роблять висновки про цивілізованість суспільства та держави.

У контексті вищесказаного дисертаційні дослідження, в нашому випадку праця І.С. Позднякової, є завжди своєчасними. Здобувачка поставила собі за мету комплексно дослідити становлення та функціонування цензурної системи, зміст, форми та основні методи радянської цензурної політики протягом 1917 – 1929 рр.

Як видно з автореферату, основні положення, результати і висновки базуються на ґрунтовній теоретико-методологічній основі. Не викликає сумніву наукова новизна дисертації, яка в повному обсязі може бути визначена за текстом всієї дисертації. Цензурна політика розглядається автором, як система управління інформаційними потоками в радянській Росії 1917 – 1929 рр. Відповідно управління читанням поруч із масовим терором була одним із найдійовіших засобів державного управління.

Структура дисертації чітка і послідовна, що надає можливість глибоко розкрити тему та вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Авторка визначила чинники, які впливали на характер цензурної політики у період її організаційного становлення, виявила специфічні риси совєцької цензури 1917 – 1919 рр. Зазначається, що, з одного боку, відзначаючись жорстокістю, вона, з іншого боку, ще не мала професійних кадрів. Не маючи повного тексту дисертації, не можна переконатись, чи усвідомлює авторка, що ідеологом і творцем цензури був В.Ленін. Тим часом можна бачити констатацію, що за часів діяльності Головліту РСФСР особливо чітко виявилися наступні риси совєцької цензури: підозріливість, всеохопність, домінування контролюючої, охоронної та репресивної функцій, взаємопроникнення партійної та державної цензури.

Як свідчить зміст автореферату, в дисертаційному дослідженні детально розкрито причини створення Державного видавництва РСФРР, розглянуто його структуру та місце в системі цензурних інституцій.

У роботі розглянуто дві основні форми цензурного контролю: попередню та каральну. Визначено наступні методи цензурного контролю: вилучення заборонених матеріалів та їх утилізація; укладання списків творів, заборонених до продажу чи публічного виконання; видання правил, розпоряджень та інструкцій; виправлення, викреслення, вимога марксистської передмови; скорочення накладу видання. Дослідження основних форм та методів цензурного контролю доводить, що совєцька цензурна політика була спрямована на обслуговування інтересів правлячої партії, а її цинізм виявлявся у тому, що саме її існування начебто суперечило Основному закону держави. Як знаємо, начебто забезпечуючи населення всіма громадянськими свободами, Конституція існувала в цій країні паралельно масовому терору, під який підпадали письменники й живописці, єпископи й священики, селяни й робітники.

Безперечно, дисертаційна робота має наукове і практичне значення. А якщо тому правда і спеціалізована вчена рада Д 08.051.14 за це проголосує, автоматично ставиться питання про необхідність її видання окремою книжкою / публікації через Інтернет, щоб ця актуальна й цікава праця стала загальноприступна. Відтак основні результати дослідження зможуть бути використані у практичній викладацькій роботі у вищій школі, під час розробки спеціальних курсів лекцій та навчальних посібників.

Загалом, як свідчить зміст автореферату, до захисту подане ґрунтовне дослідження. Основні положення дисертації та висновки відображено в публікаціях автора у фахових виданнях, зареєстрованих ВІК України (6 публікацій) тпа інших виданнях (1 публікація).

Разом з тим, не можна не звернути уваги на певні недоліки роботи. Говорячи про праці істориків СРСР першого історіографічного періоду, авторка користується американським cпособом «політкоректного» формулювання своєї думки, називаючи їх «заідеологізованими» й «упередженими». Лишаючись на науковому чи то пак правовому полі аналізу, можна й треба було б виразно сказати про брехливість цих публікацій, як головну їхню рису. Далі, важко зрозуміти, якими методами реконструювала дослідниця шари знищених чи досі не розсекречених матеріалів цензурних установ.

Розуміється, це не знижує загальної позитивної оцінки дисертації І.С. Позднякової.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що подане до захисту дисертаційне дослідження повністю відповідає вимогам ВАК України, а його автор – Позднякова Інна Сергіївна – заслуговує присвоєння наукового ступеня кандидата історичних наук, за спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія, а сама праця – видання.