Загальна характеристика роботи

С.І.Білокінь

Нинішній період української історіографії характеризується переходом від міфологізованого розгляду історії ХХ століття до відтворення історії реальної, що стало можливе внаслідок розпаду тоталітарної системи та старої форми державності й обвального набутку нових джерел. Розсекречення великих архівних масивів, розкриття спецфондів і ліквідація цензури на західні видання, передусім спогади, що перебували поза науковим обігом внаслідок існування залізної завіси, освоєння нових методик сприяють появі досліджень на якісно новому рівні.

Совєцький [1] період української історії означав розрив історичної традиції. Попередній період з ним не гомогенний. Зв”язок часів перервався, багато рис нашого часу не випливають з попередньої культури українського народу. Внаслідок соціальної революції у суспільстві відбулися незворотні зміни. Жоден з представників вищого ешелону влади не веде свій рід від діячів української старшинсько-гетьманської державності ХVII-XVIII століть. Нові люди знають лише про два-три покоління предків. Ніхто не живе в тому самому домі, у тій самій садибі більш як 80 років. Усіх зірвано з місця. Ніхто не має вдома речей давніших, як дідусеві чи бабусині. Усе пограбували й понищили чи все пропало під час війни. Рідко хто живе тими самими ідеалами, що його дальші предки. Коріння обрубано. У великому, філософському сенсі треба розглядати ідею Маркса й Енґельса про відміну права спадкування [2], закріплену в декреті від 27 квітня 1918 року.

У роки совєцької влади в Україні збудовано Дніпрогес, потужну індустрію, з”явилися великі міські споруди, де їх раніше не було. Тим часом український національний організм зазнав таких кількісних і якісних деформацій, що дійшло до зміни його людської суті. Відбулось перетворення українського народу в населення, що набуло рис єдиного совєцького народу. Відомі тепер страшні події ХХ століття не можна визначити інакше, як національну Катастрофу. Одним з найважливіших засобів внутрішньої політики, що призвели до цього, саме й був масовий терор (МТ).

Його втілення у джерелах мало дуже специфічний, шифрований характер. Ці матеріали для історіографії часто зовсім нові, і напрямки їхнього вивчення ще не відстоялися. Можливо, варто було б зачекати, поки зміняться покоління співробітників владних структур, зокрема СБУ, відкриється решта джерел, стане зрозуміла міра репрезентативності не знищеного, зацілілого матеріалу, а робота з ним матиме характер нормального наукового дослідження. Автор пішов іншим шляхом. Хоча нинішні можливості роботи штучно обмежені, чекати на сприятливі умови не слід. Вона своєчасна й актуальна саме тепер, поки у суспільній свідомості ще сильні перекази про ту страшну епоху, ще сильна жива традиція.

Актуальність роботи зумовлено потребами науки й самого суспільства. Формування суспільної свідомості в нових умовах національної держави вимагає переосмислення уроків історії, оволодіння об”єктивним історичним досвідом. Для створення цілісної наукової картини розвитку українського суспільства необхідне очищення джерельної бази від фальшованих сторінок, збагачення її за рахунок виявлення, вивчення та узагальнення всього приступного кола джерел, а також формування авторських концепцій. Наукове дослідження історичних джерел щодо політичної системи СРСР провадиться лише кілька років і перебуває на початковому етапі.

Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження є складовою частиною державних наукових програм, спрямованих на створення цілісної картини історичного процесу. Вивчення цієї теми пов”язане з проблематикою наукових розробок відділу історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України (теми – «УРСР в добу формування тоталітарного ладу, 1928-1933 рр.» [виконувалась упродовж 1995-97 рр.] та «Завершення формування тоталітарного ладу в Україні, 1934-1938 рр.» [1998-2000 рр.]), а також із напрямком наукових досліджень загальнодержавної програми «Реабілітовані історією» (кер. – акад. НАН України П.Т.Тронько).

Предметом дослідження є закономірності створення й функціонування джерел з історії МТ, який систематично й послідовно влада проводила у своїй внутрішній політиці. Джерела з МТ розглядаються як складова частина всієї джерельної бази з історії тоталітаризму. Сам МТ був і частиною політичного курсу держави, і втіленням у життя цієї політики.

Об”єктом дослідження є основні групи джерел, що втілюють і відбивають застосування МТ як однієї з ланок механізму державного управління. Це законодавчі акти, документи Комуністичної партії та органів влади, архівно-слідчі справи ЧК-ҐПУ-НКВД, преса, джерела особового походження (спогади, листи) тощо. Ці джерела стосуються всього СРСР, у масштабі якого й розглядається механізм державного управління, оскільки діяльність політичного керівництва УРСР мала залежний характер. У конкретних випадках перевага віддавалася матеріалам з історії України як документальному комплексу, що включає всі види джерел.

Хронологічні рамки охоплюють 1917-41 роки: від моменту, коли большевики захопили в Росії владу, й почали формуватись нові відносини, зокрема нова система діловодства, і до початку воєнних дій 1941 року. Для простеження окремих тенденцій феномен МТ, так само, як і феномен самого большевизму вимагають епізодичних зіставлень з віддаленими часами й країнами (історія Французької революції, ІІІ Райху, давнього Китаю).

Мета дослідження – вивчити особливості формування джерел з історії МТ, відображення в них тих аспектів терору, що безпосередньо пов”язані з державним управлінням, встановити повноту й достовірність відомостей основних видів джерел.

Ця мета реалізується шляхом виділення таких завдань:

- провести ревізію оприлюднених джерел, систематизувати їх, виявити прогалини в джерельній базі, здійснити пошук нових джерел,

- відтворити обставини створення джерел, причини формування того чи іншого їхнього типу, а відтак визначити їхню інформаційну вартість і особливості кожного з них,

- виробити цілісну концепцію джерельної бази з історії МТ як чинника державного управління, визначити його місце в політичному курсі партії, простежити за архівно-слідчими справами порядок слідства,

- проаналізувати й порівняти розгортання в часі й просторі МТ проти окремих груп населення,

- підбити підсумок практичній діяльності влади з формування нової соціальної спільноти.

Методологічна основа дисертації полягає в органічній єдності методологічних принципів історизму та об”єктивності з конкретними методами дослідження, зіставленні одержуваних даних з живою традицією (позаджерельне знання). Спираючись на принципи історизму та об”єктивності, використовуючи загальнонаукові, міждисциплінарні і власне історичні методи дослідження джерел, поєднуючи традиційні зовнішню й внутрішню критику джерел, автор прагнув створити правдиву картину стану джерельної бази з її інформаційними можливостями, визначити міру достовірності джерел.

Наукова новизна одержаних результатів випливає з того, що дисертація є по суті першим джерелознавчим монографічним дослідженням з історії МТ в СРСР, що дозволило висунути цілісну концепцію щодо терористичного характеру большевицької влади, простежити залежність деформацій джерельної бази від політичних цілей її творців.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, одержані результати, методологія й методика досліджень можуть використовуватись для подальшого вивчення політичної історії СРСР та УРСР. Їх можна застосувати при підготовці підручників і навчальних посібників, у вузівських лекціях.

Наукова апробація дисертації. Матеріали роботи доповідались на міжнародній науково-практичній конференції «Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства» (К., 1993), конференції, присвяченій 50-річчю УГВР (9 липня 1994 р.), джерелознавчій конференції з тоталітаризму, конференції, присвяченій 130-річчю від дня народження М.Грушевського (Будапешт, 1996), І (Київ, 1990), ІІ (Львів, 1993), ІІІ (Харків, 1996) та ІV (Одеса, 1999) Міжнародних конгресах україністів, Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання (К.: ЦДАГО, 1997), Злочин без кари (К.: Всеукр. т-во політв”язнів і репресованих, Меморіал, 1997), у доповідях, прочитаних в УВУ (Мюнхен, 7 лютого 1990), УВАН у Нью-Йорку, НТШ у Нью-Йорку (13 червня 1998), університеті в Урбана-Шампейн, Іллінойс, на лекціях, прочитаних у клубі «Спадщина» (зокрема на вечорі 5 грудня 1988 р., присвяченому М.Грушевському), перед громадами Торонто, Монреаля, Кергонксона, Чікаґо, Філадельфії, Вашінґтона, Праги, використав під час консультації ряду фільмів.

Публікації. Результати досліджень опубліковано в монографії «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.» (К., 1999), 188 дослідницьких і науково-популярних, просвітницьких статтях, статтях в енциклопедичних та довідкових виданнях, а також матеріалах конференцій.

Примітки

1. У праці імена неукраїнських діячів не перекладаються, а транслітеруються (напр., Александр Солженіцин). Відповідно до практики англомовних авторів (chekisty) не перекладаються поняття неукраїнського походження (напр., совєти, совєцький) та абревіатури (ЧК, КРО, ОСО тощо).

2. Маркс К., Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 4. К., 1959. С. 414.