Біографічна довідка
Сергій Іванович Білокінь помер 14 квітня 2023 року на 75-у році життя. Нехай цей його персональний сайт стане нематеріальним пам’ятником нашому визначному вченому.
Сергій Іванович Білокінь (нар. 1 липня 1948, Київ) – історик, джерелознавець; кандидат філологічних наук (1978); доктор історичних наук (2000).
Кандидатська дисертація –«Предмет і завдання літературознавчого джерелознавства» (Московський державний університет ім. М.В.Ломоносова, філологічний факультет, 1978). Науковий керівник – Ол. Ів. Овчаренко.
Докторська дисертація – «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження» (Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАНУ, 2000)».
З родини вчених-ботаніків. Наймолодший член Клубу творчої молоді (КТМ). Закінчив історичний факультет (кафедра історії України) Київського державного університету ім. Шевченка (1971) та аспірантуру в Московському держуніверситеті ім. Ломоносова (1974). Автор кількох сотень публікацій з історії України. Досліджує історію української аристократії, культури, музейництва, церкви, большевицьких репресій, втрат культурної спадщини за большевиків. Бібліограф. Мемуарист.
Книжки:
«Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження» (Т. 1: К., 1999. 447 с.; захистив 2000 як докт. дис.; Т. 2: Дрогобич: Коло, 2013. 1066 с.);
«Механизм большевицкого насилия: Конспект исследования» (К., 2000. 128 с.);
«Музей України; Збірка П.Потоцького: Доба, середовище, загибель» (К., 2002. 251 с.);
«На зламах епохи: Спогади історика» (Біла Церква: О.Пшонківський, 2005. 336 с.);
«Нові студії з історії большевизму, І-ІІІ» (К., 2006. 312 с.);
«Музей України: (Збірка П.Потоцького): Дослідження, матеріали» (К., 2006. 476 с.);
«В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст» (К., 2006. 355 с.);
«Нові студії з історії большевизму, І-VІІІ. Вид. 2 розшир. й доп.» (К., 2007. 412 с.);
«О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Документальне дослідження» (К., 2008. 119 с.);
«Довідкова книга з культурної спадщини України. Робочий зошит» (К., 2009. 514, [2] с.);
«На шляхах інституціоналізації: До соціальної історії гуманітарних наук в Україні, ХХ ст.» (К.: Видавець Остап Ханко, 2009. 40 с.: іл.) та ін.
Автор і науковий консультант енциклопедичних видань Києва, Москви й Торонто.
Видав спомини М.Грушевського (1988-1989), низку праць С.Єфремова, Ф.Ернста та документів В.Леніна, що не увійшли до т.зв. «Повного зібрання» його творів.
Узяв участь у підготовці до видання «Наукової спадщини» Ст.Таранушенка (Харківський період. Дослідження 1918-1932 рр. – Харків: Вид. О.Савчук, 2011).
Опублікував листування з діячами культури акад. АН СРСР М.Гіляровим, проф. В.Романовським та чл.-кор. АН СРСР А.Сідоровим.
Голова Київського наукового товариства ім. Петра Могили (1990). Радник Св. патріарха Володимира (Романюка), 1994. Ініціатор серії «Хто є хто в Україні?» (1994). Член-пошукач (член-соревнователь) Російсько-Американської академічної групи у США (2000). Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2002). Керівник Центру культурологічних студій Інституту історії України НАН України (2002). Дійсний член Української Вільної Академії наук (Нью-Йорк, 2006). Почесний академік Академії наук вищої школи України (2007). Заслужений діяч науки і техніки України (2007). Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2012).
Передав 15 тисяч книжок, починаючи з 1611 р., та журналів, а також газети із своєї книгозбірні до Національного університету «Києво-Могилянська академія». Як пам’ятку епохи передав до Національного музею літератури України особливий примірник антології Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження» (Париж, 1959).